Лекція 15

1. Поняття та види психологічного впливу.

Психологічний вплив – активна цілеспрямована діяльність, метою якої є отримання необхідної інформації або зміна психіки чи поведінки об’єкта (окремої людини чи групи людей). Цілеспрямованість передбачає, що суб’єкт впливу (той, хто впливає) має і усвідомлює певну мету, а його діями керує уявлення про те, яким повинен стати об’єкт впливу, як повинна змінитись його поведінка. Інакше результат застосування того чи іншого методу стає мало прогнозованим.

Під механізмом психологічного впливу слід розуміти процедуру вибору того чи іншого методу і варіанту поведінки та процес проходження стимулу, що впливає, від суб’єкта до об’єкта і зворотного зв’язку між ними. Його структура складається з таких чинників:

1)    особливості особистості працівника ОВС – достатня розвиненість пізнавальної, емоційної та вольової сфери; здатність діагностувати індивідуальні особливості та емоційний стан партнера по спілкуванню; знання і вміння вибирати необхідний метод впливу та грамотно його застосовувати;

2)    специфіка об’єкта впливу як конкретної соціальної одиниці (підозрюваного, свідка, потерпілого, малої групи) – особливості мотивації, наявність інтелектуально-пізнавальних передумов для здійснення своїх прагнень, емоційно-вольові якості, знання та використання сталих стереотипів поведінки;

3)    особливості каналу проходження стимулів від суб’єкта до об’єкта та реалізації обраного методу – вміння розпізнавати та впливати на психологічні  бар’єри (“фільтри”), що виникають в процесі психологічного впливу. Найбільш розповсюдженими серед них є:

–      мотиваційний – небажання чи незацікавленість у спілкуванні внаслідок упередженості, страху осуду чи помсти з боку певних осіб (родичів, співучасників злочину тощо), небажання розголосу події чи інтимних сторін життя;

–      інтелектуальний – помилкове сприймання особливостей особистості партнера по спілкуванню (темпераменту, характеру, освіченості та ін.) та різна “мова спілкування”, розбіжності в розумінні одних і тих самих обставин через різний рівень освіченості, обізнаності в питанні;

–      емоційний – негативне ставлення до конкретного працівника чи міліції в цілому,  недовіра, агресивність;

–      вольовий – небажання чи неможливість подолання своїх поведінкових установок і стереотипів, небажання підкорятись чужій волі чи неможливість відмовитися від вже раніше обіцяного.

Лише після подолання зазначених бар’єрів психологічний вплив стає принципово можливим, а вибір методу в подальшому залежить від позиції особи, що стала об’єктом нашої уваги.

Слід зазначити, що існує ряд принципів, без врахування яких цілі впливу в процесі здійснення контактної взаємодії не можуть бути досягнуті:

1.    Необхідно забезпечити психічну активність особи, на яку він спрямований. Вплив тільки в тому випадку буде результативним, якщо він активно сприймається, спонукає активну психічну діяльність.

2.    Вплив повинен здійснюватися з урахуванням конкретних особливостей особистості. Для того, щоб досягти результатів, треба враховувати, що психологічний ефект кожної зовнішньої дії на особистість завжди обумовлений історією її розвитку, її внутрішніми закономірностями. Серед таких індивідуальних особливостей, насамперед, варто враховувати тип темпераменту, оскільки особи з різним типом темпераменту по-різному можуть сприйняти однаковий вплив. Методи психологічного впливу лише тоді будуть давати необхідний результат, коли в процесі їхнього застосування постійно враховуються всі зміни особистості: не тільки сукупність психічних властивостей і якостей взагалі, але й психічний стан особи в момент впливу.

3.    Вплив повинний здійснюватися з урахуванням сукупності конкретних фактів, обставин, що служать базою для виникнення певної спрямованості розумових процесів у особи, на яку впливають.

4.    Для здійснення впливу необхідно знати загальні закономірності психіки людини, загальні закономірності засвоєння нею інформації, особливостей її сприйняття в процесі спілкування, чинників, що впливають на активізацію процесу засвоєння інформації та хід мислення, впливи емоційних процесів на розумові при реалізації впливу.

5.    При плануванні впливу повинна бути виявлена і врахована вся структура впливу на дану особистість.

6.    Позитивне сприйняття впливу обов’язково повинно стимулюватися.

7.    Процес впливу, його елементи, зворотна реакція особи, на яку впливають, повинні заздалегідь плануватися і прогнозуватися.

8.    Вплив у всіх випадках не повинен порушувати права особи, на яку впливають.

9.    При впливі обов’язково враховуються ті зовнішні умови, в яких він здійснюється. Зовнішні умови повинні допомагати досягненню цілей впливу. Необхідно в усіх випадках знати, передбачати ті умови, що здатні забезпечити результативність застосування психологічних методів впливу.

10. Вплив завжди повинний бути комбінованим, реалізовуватися з урахуванням можливих змін, формування певного стану особи, на яку він спрямований. Як зазначав В.М. М’ясищев, вплив, який зачіпає, хвилює, потрясає й надихає, є складною динамічною системою слів та емоцій. Такий вплив здатний значно змінити особистість.

Розрізняють види психологічного впливу.

1. Інформаційно-психологічний вплив (часто його називають інформаційно-пропагандистським, ідеологічним) являє собою вплив словом, інформацією. Його основна мета - формування в людей певних ідеологічних (соціальних) ідей, поглядів, уявлень, переконань, при цьому він одночасно викликає у них позитивні або негативні емоції, почуття і навіть бурхливі масовидні реакції.

2. Психогенний вплив є наслідком:

фізичного впливу на мозок індивіда, в результаті якого спостерігається порушення нормальної нервово-психічної діяльності (наприклад, людина отримує травму головного мозку, в результаті якої втрачає можливість раціонально мислити, пропадає пам'ять тощо; або вона піддається впливу таких факторів, як звук, освітлення, температура та ін., які через певні фізіологічні реакції змінюють його психіки);

шокового впливу навколишніх умов або якихось подій (наприклад, картин масових руйнувань, численних жертв і т.д.) на свідомість людини, в результаті чого вона виявляється не в змозі раціонально діяти, переживає афект або депресію, впадає в паніку і т.п.

Чим менше підготовлена особа до психотравмуючих впливів навколишньої дійсності та її фізичних впливів, тим більш різко виражені її психічні травми, які отримали назву психогенних втрат.

3. Психоаналітичний (психокорекційний) вплив - це вплив на підсвідомість людини терапевтичними засобами, особливо у стані гіпнозу або глибокого сну.

4. Нейролінгвістичний вплив (нейролінгвістичне програмування) - вид психологічного впливу, що змінює мотивацію людей за рахунок внесення в їх свідомість спеціальних лінгвістичних програм. Можна складати тексти повідомлень у засобах масової інформації таким чином і в такій формі (зміст), що вони викликають певні реакції психіки та поведінки людей.

5. Психотронний (парапсихологічний, екстрасенсорний вплив - це вплив на інших людей, здійснюване шляхом передачі інформації через позапочуттєве (неусвідомлюване) сприйняття.

6. Психотропний вплив - це вплив на психіку людей за допомогою медичних препаратів, хімічних або біологічних речовин.

В якості засобів психологічного впливу використовуються:

1. Вербальна інформація, але слід враховувати, що значення і сенс слова можуть розрізнятися у сприйнятті різних людей і мають різний вплив (тут впливають рівень самооцінки, широта досвіду, інтелектуальні здібності, особливості характеру і типу особистості).

2. Невербальна інформація (інтонація, міміка, жести, пози набувають знаковий характер і впливають на настрій, поведінку, ступінь довіри співрозмовника).

3. Залучення людини в спеціально організовану діяльність, оскільки в її рамках вона займає певний статус і тим самим закріплює певний тип поведінки (так, зміна статусу у взаємодії призводить до зміни поведінки. Переживання, пов'язані з реалізацією певної діяльності, здатні змінити людину, її стан і поведінку).

4. Регулювання ступеня та рівня задоволення потреби (якщо людина визнає право за іншою людиною або групою регулювати рівень задоволення своєї потреби, тоді зміни відбудуться, якщо не визнає, то впливу не буде).

2. Методи психологічного впливу.

У найбільш загальному вигляді методами психологічного впливу слід вважати: переконання, навіювання, наслідування. Кожен із них передбачає застосування сукупності засобів і прийомів, доцільність яких визначається перерахованими вище чинниками.

Переконання здійснюється в словесній формі та ґрунтується на логіці, а вплив на відчуття та емоції мають тут другорядне значення. Активними є обидві сторони, тобто процес переконання являє собою явну або приховану дискусію, метою якої є досягнення єдності поглядів. Тому найбільш ефективним слід вважати звернення типу: “Мені хотілося б з вами обговорити питання ..., моє бачення тут таке .....”. Якщо викладаються декілька варіантів вирішення проблеми, то найбільш ефективний із них слід пропонувати останнім. Процес переконання бажано здійснювати таким чином, щоб людина “сама” дійшла необхідного висновку та сформулювала його як свою особисту думку. В процесі переконання можна використовувати ряд “акцентуючих” прийомів-аргументів:

–      апеляція до традицій – посилання на традицію, яка існує в мікросередовищі, знайому й об’єкту переконання. Наприклад: “Як вам відомо, у нас є традиція – на завершення дня ...”;

–      апеляція до більшості, яка базується на ствердженні чогось на основі думки більшості: “Більшість сусідів вважають...”;

–      апеляція до авторитетної особи – наприклад, “на думку вашого брата...”;

–      апеляція до особи, яку переконують – демонструє повагу до співрозмовника та схиляє його до певної думки: “Ви маєте у цьому питанні великий досвід, як ви оцінюєте такий варіант...”;

–      апеляція до свого авторитету – менш ефективна, але іноді має гарний ефект: “У мене вже є певний досвід вирішення подібних питань, тому я пропоную...”.

Для того, щоб переконання було максимально ефективним, слід дотримуватися наступних правил:

1.    Вірити в істинність того, у чому переконуєш інших, інакше фальш легко вловлюється співрозмовником за невербальними ознаками (інтонація голосу, виразу обличчя, жестикуляція).

2.    Повно розкрити усі сторони питання, що обговорюється.

3.    Врахувати індивідуальні особливості тих, кого переконують: їх віку, статі, рівня розвитку тощо.

4.    Бути максимально логічним та доказовим; переконає лише той, хто має “залізну” логіку.

5.    Використовувати як загальні положення, так і конкретні (краще – добре знайомі) факти та приклади.

6.    Бути емоційним та таким, що пробуджує співпереживання.

Найменша неточність, логічне невідповідність знизять ефект переконання. Процес починається з сприйняття і оцінки джерела інформації:

1. Слухач порівнює отриману інформацію з наявною у нього, і в результаті створюється уявлення про те, як оратор її підносить, звідки він черпає; якщо людині здається, що оратор говорить неправду, приховує факти, допускає помилки, то довіра до нього різко падає.

2. Створюється загальне уявлення про авторитетність переконуючого, але, якщо оратор припускається логічні помилки, ні офіційний статус ні авторитет йому не допоможуть.

3. Порівнюються установки оратора і слухача: якщо дистанція між ними велика, то переконання може бути неефективним. У цьому випадку найкращою стратегією переконання є наступна: спочатку суб’єкт переконання повідомляє про елементи схожості з поглядами тих, що переконує, так встановлюється краще розуміння і створюється передумова для переконання. Може бути застосована й інша стратегія, коли спочатку повідомляють про істотне розходження в установках, але тоді той, що переконує повинен впевнено і доказово спростувати чужі погляди (це зробити нелегко).

Таким чином, переконання - це метод впливу, заснований на логічних прийомах, до яких домішуються соціально-психологічний тиск різного роду (вплив авторитетності джерела інформації, групове вплив). Воно більш ефективно, коли переконується група, а не індивід.

На відміну від переконання, при навіюванні активною є одна із сторін, інша – повинна якомога менш критично сприймати те, що говориться. Навіювання є бездоказовим та не аргументованим, тому велике значення тут має особистість особи, що його здійснює (авторитет, престижність). “Навіювання, – писав видатний психіатр В.М. Бехтерєв, – впливає шляхом безпосереднього психічного стану, що прищеплюється; інакше кажучи, ідеї, відчуття та сприйняття, що не потребують ніяких доказів та логіки взагалі”. Воно здійснюється в категоричній словесній формі, причому велике значення тут має дефіцит часу та психічний стан того, хто є об’єктом впливу: якщо особа збуджена та терміново шукає вихід з важкого становища, вона у цю мить легко піддається навіюванню та готова хапатися за першу-ліпшу пораду. Навіювання має широке застосування в психотерапії, тому у людей іноді існує помилкове уявлення, що ним може займатися лише особа, обдарована особливими якостями. Це не так, оскільки його ефективність найбільшим чином залежить від рівня інтелектуального та емоційно-вольового розвитку.

Зараження. Масовий спосіб інтеграції групової діяльності виникає у значного скупчення людей - на стадіонах, у концертних залах, на карнавалах, мітингах і т.д.. Одним з його ознак є стихійність.

Зараження - психологічний вплив на особистість у процесі спілкування і взаємодії, який передає певні настрої, спонуки не через свідомість та інтелект, а через емоційну сферу. Це вплив, заснований на несвідомій схильності людей (особливо у складі групи) до емоційного впливу в умовах безпосереднього контакту.

Психічне зараження здійснюється через передачу емоційного стану від однієї особи до іншого на несвідомому рівні. Свідомість у таких умовах різко звужується, майже зникає критичність до подій, інформації, яка надходить з різних джерел. Психологія пояснює зараження як неусвідомлювану, мимовільну схильність людини до певних психічних станів. Відбувається зараження через передавання психічного настрою, наділеного великим емоційним зарядом. Воно є одночасно продуктом впливу на інших енергетики психічного стану індивіда чи групи, а також здатністю людини до сприймання, співпереживання цього стану, співучасті.

Ефект залежить від ступеня інтенсивності емоційного стану людини впливає і кількість слухачів. Чим вище емоційний настрій оратора, тим потужніший ефект. Число людей повинно бути достатньо великим, щоб виникало відчуття єдності під впливом емоційного трансу оратора.

Наслідування. Найпоширеніша форма поведінки людини в міжособистісній взаємодії. Це спосіб засвоєння традицій суспільства, механізм свідомого або несвідомого відтворення досвіду дій і вчинків іншої людини (суб'єкта психологічного впливу), зокрема його рухів, манер, дій, поведінки і т.д. Це процес орієнтації на певний приклад, взірець, повторення і відтворення однією людиною дій, вчинків, жестів, манер, інтонацій іншої людини, копіювання рис її характеру та стилю життя. Саме через наслідування здійснюється процес соціалізації особистості, реалізуючись за допомогою навчання і виховання. Особливе значення воно має у розвитку дитини. Тому більшість науково-прикладних досліджень з цієї проблематики здійснюється в дитячій, віковій і педагогічній психології. У дорослої людини наслідування є побічним способом освоєння навколишнього світу, його психологічні механізми складніші, ніж у дитини і підлітка, так як спрацьовує критичність особистості. Наслідування в дорослому віці є елементом навчання певним видам професійної діяльності (спорт, мистецтво).

Умови наслідування:

♦ наявність позитивного емоційного ставлення, захоплення або поваги до цієї людини - об'єкта наслідування;

♦ менша досвідченість людини порівняно з об'єктом наслідування;

♦ ясність, виразність, привабливість зразка;

♦ доступність зразка, хоча б частково;

♦ свідома спрямованість бажань і волі людини на об'єкт наслідування (хочеться бути таким же).

Наслідування - найважливіший фактор у розвитку особистості дитини, але воно притаманне і дорослим. Молодь наслідує насамперед тому, що є соціально новим, і перевагу часто віддається не тільки соціально значущим, а і зовні динамічним, яскравим зразкам (зразків кіно, моди), хоча вони можуть бути соціально незначущими або навіть негативними за своєю суттю.

Мода - це форма стандартизованої масової поведінки людей, що виникає стихійно під впливом настроїв, смаків, захоплень, які домінують у суспільстві. Мода об'єднує багато суперечливих тенденцій і механізмів соціально-психологічного спілкування: ідентифікацію та негативізм, уніфікацію і персоналізацію, успадкування та протиставлення. До її особливостей відноситься те, що вона проявляється у всіх сферах суспільного життя, економіці, політиці, мистецтві, побуті, спорті і т.д..

Мода дуже тісно пов'язана зі смаками та звичаями людей. З першими її зближують мінливість і рухливість з іншими - повторюваність і стійкість.

Для моди характерна динамічність, постійне прагнення до швидкоплинності, новизни і одночасно вона консервативна. Щось заперечуючи, відкидаючи старе, мода разом з тим претендує на роль зразка, еталона. Іншими словами, мода - це часткова, зовнішня зміна культурних форм поведінки і переваг людини.

Чутки. Коли люди стикаються з чимось незрозумілим, але, на їх думку, важливим, вони завжди намагаються знайти відповідну інформацію, в якій було б необхідне роз'яснення. Чутка - це повідомлення, що надходить від однієї або більше осіб, про нічим не підтверджені події. Як правило, вони стосуються важливих для певної соціальної групи чи людини явищ, зачіпають актуальні для них потреби та інтереси. Очікування отримати задоволення потреби в інформації, є головним мотивом сприймання і відтворення почутого (чутки).

Кожен тип впливу (переконання, або навіювання) передбачає кілька різних засобів. Наприклад, зараження - невербальне емоційний вплив + частково вербальний компонент; переконання = вербальний + емоційний + залученість в діяльність.

При здійсненні психологічного впливу найбільшими можливостями володіє саме мова (мовлення) особи. Для того, щоб досягти ефекту, зовсім не обов’язково бути оратором. З іншого боку, цього чинника не слід недооцінювати. Бесіда конструюється з врахуванням основних закономірностей, використанням певних методів і прийомів, які ми розглянемо нижче.

1.    Прийом “перехід” – організовуйте свою мову так, щоб вона була як можна більш плавною, без запинок і різких поштовхів. Відмовтесь від телеграфного стилю, нехай ваші слова течуть вільно і м’яко. Завдяки “переходу” людина переводиться з її наявного стану в стан підвищеної сугестивності (навіюваності). Цей процес здійснюється за допомогою перехідних слів: “якщо”, “коли”, “якщо... то”, “і” тощо.

Для прикладу наведемо два варіанти подачі одного й того ж матеріалу. Проводиться ділова нарада, говорить керівник:

Варіант 1. “Ми тут зібралися для вирішення важливої проблеми. Кожний із вас повинен проявити максимальну активність і увагу. Будьте серйозні. Настройтеся на діловий лад. Нам необхідно інтенсивно проробити зміст нашого завдання”.

Варіант 2. “Отже, ми тут зібралися для вирішення важливої проблеми, що дозволить кожному з нас проявити граничну активність і увагу. Якщо ви будете серйозними і настроїтеся на діловий лад, то, я думаю, нам вдасться успішно вирішити завдання”.

2.    Прийом “звертання до внутрішнього голосу” – застосовується для зняття надмірної напруженості співрозмовника. Наприклад, працівник ОВС може сказати приблизно так: “Я цілком усвідомлюю деякий ступінь вашої настороженості й елементи сумніву, тому що подібна реакція є цілком логічною в даних умовах. Але мені здається, що ми б могли знайти певний взаємовигідний інтерес і пошукати спільні точки зору”.

3.    “Трюїзм” (загальне твердження, банальність). Прикладом трюїзму є наступні твердження: “Всі люди здатні відчувати”, “Зимою, як правило, буває холодно”. У практиці комунікацій трюїзми використовуються як засіб переходу від конкретного явища до узагальнення. Наприклад, в ситуації неочікуваної появи під час розмови якоїсь людини, можлива фраза: “такі всі люди, тому що в кожному з нас жива людська природа”. З трюїзмом не можна не погодитися – у цьому його сила.

4.    “Переформування” – дозволяє в лічені секунди змінити оцінку ситуації на прямо протилежну. Для кращого розуміння цього прийому порівняйте два вислови: “День – це лише світлий проміжок між двома темними ночами”; “Ніч – це лише темний проміжок між двома світлими днями”. Якщо чомусь не був досягнутий запланований результат, можна оцінити ситуацію вкрай негативно, а можна усвідомлювати її як можливість для накопичення сил для здійснення більш важливих справ або зайвий привід для того, щоб у чомусь удосконалити себе.

5.    “Вибір без вибору” – інтуїтивно цей прийом часто застосовується у спілкуванні з дітьми таким чином: “Ти підеш спати прямо зараз або коли збереш іграшки?”. У спілкуванні дорослих він може являти собою один із варіантів як жорсткого, так і м’якого стилю – в залежності від контексту й інтонаційного ладу. “Ми зустрінемося на вашій чи на моїй території?”, тобто формулювання не припускає, що зустріч не відбудеться.

6.    “Припущення” – прийом близький до попереднього, оскільки диктує не лише найближчі, але й наступні дії. Його можна описати формулою: “Перед тим, як Х, зробіть У”, наприклад, “Перед тим, як ви поїдете до ..., зустріньтеся з ...”.

7.    “Право вибору” – маскування дійсних намірів ілюзією свободи вибору: “Ви можете зробити це самостійно або взяти у помічники А., але я знаю, що самі ви зробите це краще”.

8.    “Запитання-ярлики” (“Чи не правда?”, “Чи не так?”) – роблять вашу мову більш переконливою, а по суті своїй м’якою і делікатною формою прикривають ствердження, що не припускають заперечень. Вони здійснюють на свідомість такий вплив, що остання знижує пильність критичного сприйняття. Щоб ефект був сильнішим, на початку ставте питання-ярлики поруч із трюїзмами – висловленнями, із якими не можна не погодитися. Поступово, коли ви перейдете до пропозицій, що можуть викликати суперечну реакцію, свідомість (у силу своєї інерційності) вашого співрозмовника погодиться із ними.

9.    “Номіналізація” – узагальнене позначення, вільне від конкретного змісту, яке являє трансформацію дієслова в іменник. Наприклад, можна сказати: “Ви зрозумієте...”, а можна переформулювати: “Ви знайдете розуміння”. Номіналізація виглядає осмислено, але насправді нічого не означає. Однак, якщо ви хочете, щоб чиясь підсвідомість виконала ту або іншу дію, – використовуйте її.

Ще раз порівняйте два вислови, і вам стане зрозумілим механізм впливу номіналізації. Коли ви вимовляєте “Ви зрозумієте...”, ваш співрозмовник чекає продовження, що він, власне, повинен зрозуміти, і в такому випадку ви змушені викласти конкретну інформацію, з котрою можна й не погодитися. Якщо ж ви говорите: “Ви знайдете розуміння”, то підсвідомість вашого співрозмовника наповнює цю фразу власним контекстом, і він не жадає від вас ніяких додаткових пояснень.

Для посилення ефекту психологічного впливу можна рекомендувати також поради Д. Карнегі:

–       зацікавтесь співрозмовником, підстройте свою думку під його бажання, звички та переконання, після чого подайте її як піклування про його інтереси;

–       виявляйте щире зацікавлення до інших людей;

–       усміхайтесь усім, і при цьому вкладайте в усмішку всю свою душу;

–       пам’ятайте, що для людини звучання її ім’я – це найсолодший та найважливіший звук в усій людській мові (звертайтесь до всіх і до кожного окремо);

–       будьте гарним слухачем; заохочуйте інших розповідати про себе;

–       в дискусії мовчки до кінця вислуховуйте співрозмовника та зі спокійним (а краще – доброзичливим) виглядом висувайте контраргументи;

–       ведіть розмову в колі інтересів вашого співрозмовника;

–       ставтеся до людей так, як хотіли б, щоб відносились до вас;

–       дайте людині відчути її значущість та робіть це щиро;

–       єдиний спосіб виграти суперечку – ухилитися від неї;

–       виявляйте повагу до інших (до їх думки). Ніколи прямо не кажіть людині, що вона неправа;

–       якщо ви неправі, визнайте це одразу та щиро;

–       на початку бесіди акцентуйте свою увагу не на тих питаннях, в яких у вас розбіжності, а на тих, де ви маєте однакові точки зору (накопичуйте згоду);

–       досягніть, щоб із самого початку співрозмовник декілька разів відповів “Так”, погоджуючись з вами;

–       намагайтеся, щоб ваш співрозмовник говорив більше, ніж ви;

–       нехай ваш співрозмовник робить висновки сам, а ви лише спрямовуйте хід його думки в необхідне русло. Хай він відчуває, що ідея належить йому;

–       чесно намагайтесь стати на точку зору іншого;

–       демонструйте співчуття до думок та прагнень інших;

–       звертайтеся до шляхетних прагнень людини;

–       надайте своїм думкам наочність, інсценуйте їх;

–       починайте з похвали та щирого визнання позитивних якостей особи;

–       якщо звертаєте увагу людей на їх помилки, робіть це в непрямій формі;

–       перш ніж критикувати когось, розкажіть про свої помилки;

–       надавайте наказам форми запитання;

–       дайте людині можливість зберегти свою гідність;

–       хваліть людину за кожний, навіть незначний, успіх і будьте щирі та щедрі при цьому;

–       не намагайтеся змінити свого партнера.

2. Маніпуляція як метод психологічного впливу.

1. Поняття маніпулятивної поведінки

2. Механізми маніпулювання масовою свідомістю

3. Психологічні засади протидії небажаному психологічному впливу та маніпуляції

Вступ

Людина - істота соціальна. Як говорив Аристотель, тільки боги і звірі можуть жити поза суспільством. Саме латинське слово індивідуум – це переклад грецького слова атом (неподільний). Дитина, вихована дикими тваринами (такі випадки відомі і вивчені), не стає красенем Мауглі. Він - не людина і вижити не може. Отже, закладена в нас біологічно програма поведінки недостатня для того, щоб ми були людьми. Вона доповнюється програмою, записаною в знаках культури. І ця програма - колективний здобуток. Наша поведінка завжди залежить від впливу інших людей, і захистити себе від цього впливу повною мірою ми в принципі не можемо.

1. Поняття маніпулятивної поведінки

Психологи вважають, що важливим етапом у розвитку маніпуляції було позначення цим словом фокусників, що працюють без складних пристосувань, руками (“фокусник-маніпулятор”). Мистецтво цих артистів, що працюють під девізом “спритність рук і ніякого шахрайства”, засноване на властивостях людського сприйняття й уваги – на знанні психології людини. Своїх ефектів фокусник-маніпулятор домагається, використовуючи психологічні стереотипи глядачів, відволікаючи, переміщаючи і концентруючи їх увагу, діючи на уяву – створюючи ілюзії сприйняття.

Саме коли всі ці принципи ввійшли в технологію управління поведінкою людей, виникла метафора маніпуляції в її сучасному сенсі – як програмування думок і устремлінь мас, їхніх настроїв і навіть психічного стану з метою забезпечити таке їхнє поводження, яке потрібно тим, хто володіє засобами маніпуляції.

Можна виділити головні, родові ознаки маніпуляції.

1. Маніпуляція це – різновид духовного, психологічного впливу (а не фізичне насильство або погроза насильства). Мішенню дій маніпулятора є психічні структури людської особистості.

2. Маніпуляція – це прихований вплив, факт якого не повинний бути помічений об’єктом маніпуляції. Як зауважує Г.Шиллер, “Для досягнення успіху маніпуляція повинна залишатися непомітною. Успіх маніпуляції гарантований, коли об’єкт маніпуляції вірить, що все відбувається природно і неминуче.

3. Маніпуляція – це вплив, що вимагає значної майстерності і знань. Зустрічаються, звичайно, талановиті самородки з могутньою інтуїцією, здатні до маніпуляції свідомістю навколишніх за допомогою доморослих засобів. Але розмах їх дій невеликий, обмежується особистим впливом – у родині, у бригаді, у роті або банді. Якщо ж мова йде про суспільну свідомість, то, як правило, залучаються фахівці або хоча б спеціальні знання, почерпнуті з літератури або інструкцій. Оскільки маніпуляція суспільною свідомістю стала технологією, з’явилися професіонали, що володіють цією технологією. Виникла система підготовки кадрів, наукові установи, наукова і науково-популярна література.

4. Ще одна важлива, хоча і не настільки очевидна ознака: до людей, свідомістю яких маніпулюють, ставляться не як до особистостей, а як до об’єктів, особливого роду речей. Маніпуляція – це частина технології влади, а не вплив на поведінку друга або партнера.

5. Будь-яка маніпуляція свідомістю є взаємодією. Жертвою маніпуляції людина може стати лише в тому випадку, якщо вона виступає як її співавтор, співучасник. Тільки якщо людина під впливом отриманих сигналів перебудовує свої погляди, думки, настрої, цілі – і починає діяти за новою програмою – маніпуляція відбулася. А якщо вона засумнівалася, вона жертвою не стає. Маніпуляція – це не насильство, а спокуса.

Найбільш вагома протидія маніпуляції – це виявлення реального змісту в словах і діях людей, що прагнули цей зміст сховати, його інтерпретація та тлумачення.

Слід пам’ятати, що перша (і, ймовірно, головне) умова успішної маніпуляції полягає в тому, що в переважній більшості випадків переважна більшість громадян не бажає витрачати ні душевних і розумових сил, ні часу на те, щоб просто засумніватися в повідомленнях. Багато в чому це відбувається тому, що пасивно зануритися в потік інформації набагато легше, ніж критично переробляти кожен сигнал. 

Відомо, що передана інформація може втілюватися в різних знакових системах. Одяг, поза, жест можуть бути красномовніше слів, це – “невербальні тексти”. За оцінками американських психологів (Дж.Руш), мова жестів нараховує до 700 тис. чітко помітних сигналів, у той час як найбільш повні словники англійської мови містять не більш 600 тис. слів. Визнаний майстер пропаганди Муссоліні якось сказав: “Все життя є жест”. Але ж крім жестів є безліч інших знакових систем.

Пошук прихованого змісту – психологічно важкий процес. Вважається, що люди у своєму підході до інтерпретації поділяються на два основних типи. Одні починають з того, що намагаються в міру можливості відновити логіку автора повідомлення, до пори відставляючи убік свої власні версії. Якщо вони знаходять у цій логіці вади, і в автора повідомлення “кінці з кінцями не в’яжуться”, тоді вони і починають копати. Інші не витрачають часу на те, щоб реконструювати “інтелектуальні інструменти” авторів повідомлення. Вони приймають готовий висновок повідомлення як одну з припустимих версій, але лише одну з декількох можливих, і приступають до вироблення набору своїх версій. Вони “конструюють контексти”, приміряючи до них версію “підозрюваного” – автора повідомлення.

Маніпулятивна поведінка – такий спосіб організації відносин, коли один учасник прагне досягти своєї мети за рахунок іншого, причому таким чином, щоб останній не усвідомив, що його поведінка насправді зумовлена (провокована) ініціатором взаємодії. Маніпулювання проявляється у безлічі варіантів, хоча можна виділити найбільш розповсюджені його форми (Е.Берн назвав їх “іграми”):

I клас – ситуації, в яких ініціатор досягає (прагне досягти) своєї мети, вибираючи таку позицію в контакті, що нав’язує працівнику міліції  підпорядковане становище. Такі ігри називаються “прибудовою зверху”, їх варіантами можуть бути:  “Я заслужена людина”, “Що ви собі дозволяєте?”, “Не відривайте людей від роботи”, “Спочатку навчіться розмовляти” та ін.

II клас – протилежне співвідношення позицій, “прибудова знизу”, що досягається демонстрацією слабкості, підлеглості: “Я слабка жінка”, “У мене діти”, “А що я міг зробити?” та ін. Рольова поведінка в “прибудові знизу” не виключає зміни позицій, наприклад, “Я людина маленька... але я буду скаржитись”, “Над простими людьми знущаєтесь, а начальства боїтеся” чи застосовуватись в комбінованому варіанті “Ми університетів не закінчували”.

III клас – “психологічне виправдання”: “Всі так роблять”, “Не для себе стараюсь”,  “За всіма не вслідкуєш”, “У мене не десять рук” та ін.

IV клас – “капкан довіри”, створення атмосфери удаваної довірчості з наступним переходом до провокації, шантажу, маскування мети спілкування показним зрівнюванням позицій: “Всі ми люди...”, “Ви, звичайно, розумієте...”,  “Ми то з Вами знаємо...”.

Основними правилами застосування маніпулятивних засобів в професійному спілкуванні є:

1)    щоб маніпулювати іншими, потрібно навчитись розпізнавати їх маніпуляції;

2)    маніпулювання слід застосовувати лише тоді, коли інші засоби досягнення мети виявились неефективними;

3)    потрібно знати, які маніпулятивні прийоми застосовують представники злочинного світу, але це не означає, що ними можна користуватись самому;

4)    перед тим, як маніпулювати співбесідником, продумайте можливі варіанти “виходу з ситуації”.

2. Механізми маніпулювання масовою свідомістю

Уже з кінця ХІХ ст. ряд європейських вчених (особливо Ле Бон) акцентували увагу на значенні навіювання в суспільних процесах. Вони висунули навіть гіпотезу про наявність у людини “інстинкту підпорядкування”. У 1903 р. В.М. Бехтерєв опублікував книгу “Навіювання та його роль у суспільному житті”. Він описав явище масового навіювання під впливом “психічного зараження”, тобто при передачі інформації за допомогою різних знакових систем.

Основні складові маніпуляції масовою свідомістю

Мова слів.

Мова як система понять, слів (імен), у яких людина сприймає світ і суспільство, є основним засобом підпорядкування. “Ми – раби слів”, – сказав Маркс, а потім це буквально повторив Ніцше. Цей висновок доведений безліччю досліджень, як теорема. У культурний багаж сучасної людини ввійшло уявлення, начебто підпорядкування починається з пізнання, що є основою переконання. Однак в останні роки все більше вчених схиляється до думки, що проблема глибше, і первісною функцією слова на зорі людства був його суггесторний вплив - навіювання, підпорядкування не через розум, а через почуття. Це – здогад Б.Ф. Поршнєва, що знаходить усе більше підтверджень.

Відомо, що навіть сучасна, розумна людина відчуває потребу у навіюванні. У моменти життєвих труднощів ми шукаємо поради в людей, що зовсім не є знавцями у нашій проблемі. Нам потрібні саме їх “безглузді” розради й умовляння. В усіх цих “не горюй”, “візьми себе в руки”, “все наладиться” і т.ін. немає ніякий корисної для нас інформації, ніякого плану дій. Але ці слова здійснюють цілющий вплив. Саме слова, а не зміст. За силою сугестійного впливу слово може бути порівнянне з фізіологічними факторами.

Сугестивність за допомогою слова – глибинна властивість психіки, що виникла набагато раніше, ніж здатність до аналітичного мислення. Це спостерігається в ході розвитку дитини: дитині не потрібно ніяких обґрунтувань, якщо мама сказала – так і потрібно робити. Коли освічені батьки починають логічно доводити необхідність заборони, вони тільки приводять дитину в замішання і підривають силу свого слова. До того, як дитина починає розуміти мову, вона здатна правильно сприймати “попередники слова” – інтонацібю, міміку, взагалі “мову тіла”.

Мова образів

Ще в минулому столітті Ле Бон (“Макіавеллі масового суспільства”, як назвали його недавно) писав: “Натовп мислить образами, і викликаний у його уяві образ у свою чергу викликає інші, що не мають ніякого логічного зв’язку з першим... Натовп здатний мислити тільки образами, сприйнятливий тільки до образів. Тільки образи можуть... стати двигунами його вчинків”. В іншому місці він знову повертається до зв’язку між словом і образом: “Могутність слів знаходиться в тісному зв’язку образами і зовсім не залежить від їхнього реального змісту. Дуже часто слова, що мають найбільш невизначений зміст, чинять найбільш великий вплив на натовп. Такі, наприклад, терміни: демократія, соціалізм, рівність, воля і т.ін., до такого ступеня невизначені, що навіть у товстих томах не вдається з точністю роз’яснити їх зміст”.

Природа маніпуляції складається в наявності подвійного впливу – поряд із повідомленням, що посилається відкрито, маніпулятор надсилає адресатові “закодований” сигнал, сподіваючись на те, що цей сигнал розбудить у свідомості адресата ті образи, що потрібні маніпуляторові. Цей прихований вплив спирається на “неявне знання”, яким володіє адресат, на його здатність створювати у своїй свідомості образи, що впливають на його почуття, думки і поведінку. Мистецтво маніпуляції полягає в тому, щоб пустити процес уяви потрібним руслом, але так, щоб людина не помітила прихованого впливу.

Геніальним винаходом для передачі повідомлень людям, що не звикли читати, стали комікси – короткі спрощені тексти, кожен фрагмент яких доповнюється ілюстрацією[1]. Ставши важливою частиною масової культури США, комікси в той же час були, аж до появи телебачення, могутнім інструментом ідеології. Можна сказати, що вся історія сучасної американської ідеології нерозривно переплетена з історією коміксів. Феномен коміксів, писав культуролог Умберто Еко, в тому, що комікси “породили унікальне явище – масову культуру, у якій пролетаріат сприймає культурні моделі буржуазії в повній упевненості, що це його незалежне самовираження”.

Таке надзвичайно ефективне “захоплення” масової аудиторії комікси змогли забезпечити саме завдяки сполученню тексту з зоровими образами. Одержавши владу над читачем, комікси стали виконувати безліч ідеологічних функцій. Автори коміксів, разом із фахівцями з психоаналізу і лінгвістики, розробляють і впроваджують у свідомість неологізми – нові слова, що моментально входять у повсякденну свідомість, мову масової культури, а потім і офіційну мову.

Тобто, образи, як і слова, володіють сугестивним значенням і породжують ланцюгову реакцію уяви. ХХ ст. показало немислимі раніше можливості знакових систем як засобу влади. Особливе місце зайняли зорові образи.

Так, для ідеологічної обробки населення фашисти масштабно використовували географічні карти. Вони швидко встановили, що чим краще і “науковіше” виконано карту, тим сильніший її вплив на свідомість у потрібному напрямку. І вони не скупилися на засоби, так що фальсифіковані карти, що виправдували геополітичні плани нацистів, стали шедеврами картографічної видавничої справи. Ці карти заповнили підручники, журнали, книги.

В останні роки фабрикація географічних карт (особливо в історичному розрізі) стала улюбленим засобом для розпалення національного психозу при підготовці етнічних конфліктів. Це – особлива, “гаряча” сфера маніпуляції суспільною свідомістю. Наочна, красива, “науково” зроблена карта колишнього розселення народу, втрачених споконвічних земель і т.ін. впливає на підігріті національні почуття безвідмовно. При цьому людина, що дивиться на карту, зовсім беззахисна проти того тексту, яким супроводжують карту ідеологи. Карта її заворожує, хоча вона, як правило, навіть не намагається в ній розібратися.

Сьогодні головним засобом поневолювання стала мова телебачення c особливим жанром – рекламою, призначенням якої є маніпуляція свідомістю.

Інші знакові системи

Ми не можемо докладно обговорити усі види знакових систем, що можуть використовуватися для маніпуляції свідомістю. Визначимо лише деякі з них.

Мова чисел. У числі, як і в слові, закладені множинні змісти. Часом здається, що це – винятково холодні, розумові, раціональні змісти. Але числа споконвічно навантажені глибоким містичним і релігійним змістом.

Число, як і слово, було споконвічно пов’язане з річчю. Послідовники релігійної секти Піфагора вважали, що в числі виражена сутність, природа речі, при цьому число не може брехати, і в цьому його перевага перед словом. Піфагорійці вважали навіть, що числа – це ті матриці (парадигми), за якими створюються речі (речі “наслідують числа”). Через число тільки і може бути зрозумілий світ.

Магічна сила навіювання, якою володіє число, така, що якщо людина сприйняла яке-небудь абсурдне кількісне твердження, його вже майже неможливо витиснути не тільки логікою, а й кількісними ж аргументами.

Інша важлива знакова система – акусфера, світ звукових форм культури. У програмуванні поведінки звуки, що впливають в основному не на розум, а на почуття, завжди займали важливе місце. Сприйняття слова значною мірою залежить від того, яким голосом воно вимовлено.

Сьогодні ми можемо спостерігати “науково обґрунтовану” велику програму псування фонетичної основи української мови. Наприклад, зовні нейтральна справа – заміна дикторів радіомовлення і телебачення. В СРСР склалася власна самобутня школа радіомовлення як особливого виду культури і навіть мистецтва ХХ ст. На сприйняття повідомлення впливає тембр голосу, ритм, темп і безліч інших параметрів читання. Тому диктор повинен майстерно володіти декількома “голосовими інструментами”, щоб в досконалості зачитати й повідомлення з галузі медицини, і на сільськогосподарську тему – бо вони вимагають різного аранжування.

Що ж ми чуємо сьогодні? Наслідуючи “Голос Америки”, диктори використовують далекі українській мові тональність і ритм. Інтонації зовсім не відповідають змістові.

Вплив музики на свідомість очевидний – варто згадати ефект бойового або жалібного маршу, пісні “Вставай, страна огромная” або виступу рок-ансамблю перед юрбою фанатів. Про роль музики в програмуванні поведінки (звичайно, в сукупності з іншими каналами впливу – словом, пластикою рухів і зорових образів) писали багато авторів. Але не менш важливою, ніж звук, частиною акусфери є тиша. На мислення, свідомість і підсвідомість людини діє саме чергування звуку і тиші – зі своїм ритмом та інтенсивністю. Ніцше не раз повертався до думки: “великі події трапляються в тиші”.

Навпаки, щоб запобігти можливості зародження власних груп еліти (інтелігенції) у масі керованих, її потрібно цілком позбавити тиші. Так на сучасному Заході виникло явище, що одержало назву “демократія шуму”. Створено таке звукове (і шумове) оформлення навколишнього простору, що середня людина практично не має достатніх проміжків тиші, щоб зосередитися і додумати до кінця думку. Це – важлива умова її беззахисності проти маніпуляції свідомістю. Еліта, навпроти, дуже високо цінує тишу і має економічні можливості організувати своє життя поза “демократією шуму”.

Настільки ж важливим, як мислення, об’єктом для маніпуляції є сфера почуттів. Можливо навіть, що це – основна або принаймні перша сфера, на яку спрямований вплив. У всякому разі, почуття більш рухливі і податливі. Можна сказати, що у великій маніпуляції свідомістю гра на почуттях – обов’язковий етап. Засновник учіння про маніпуляції свідомістю маси Г. Ле Бон писав: “Маси ніколи не вражаються логікою мови, їх вражають почуттєві образи, що народжують певні слова й асоціації слів”. Отже, якщо треба в чомусь переконати масу, то цей процес слід розпочинати з впливу на емоції – на освоєння логічної аргументації маса не побажає витрачати ні зусиль, ні часу.

Загальною принциповою установкою в маніпуляції масовою свідомістю є попереднє “розгойдування” емоційної сфери. Головним засобом для цього служить створення або використання кризи, аномальної ситуації, що чинить сильний вплив на почуття. Це може бути велика технологічна катастрофа, криваве насильство (акція терористів, маніяк-злочинець, релігійний або національний конфлікт), різке збідніння великих груп населення, політичний скандал і т.ін.

Особливо легко збудити ті почуття, що у повсякденній моралі вважаються негідними: страх, заздрість, ненависть, самовдоволення. Вирвавши з-під влади свідомості, вони найгірше піддаються внутрішньому самоконтролеві і виявляються особливо бурхливо. Менш бурхливо, але зате більш стійко виявляються почуття шляхетні, котрі спираються на традиційні позитивні цінності (природне почуття жалості і співчуття до слабкого, беззахисного).

Для маніпуляції свідомістю придатні будь-які почуття – якщо вони допомагають хоч на час відключити здоровий глузд. Але починають маніпулятори завжди розгойдувати ті почуття, що вже “актуалізовані” у суспільній свідомості. Американський соціолог Г.Блумер у роботі “Колективна поведінка” пише: “Функціонування пропаганди в першу чергу виражається в грі на емоціях і забобонах, якими люди уже володіють”. Так “розгойдували” у радянській людині вражене почуття справедливості. А сьогодні ті ж люди байдуже дивляться на олігархів, які демонструють своє неправедне багатство.

Чи не головним почуттям, що експлуатується в маніпуляції свідомістю, є страх.

Можна говорити про різні види страху. Є страх як реакція на реальну небезпеку, прояв інстинкту самозбереження. Він сигналізує про небезпеку, і на підставі цього сигналу робиться вибір найбільш доцільної поведінки (втеча, захист, напад і т.ін.). Реальний страх може бути надмірним, тоді він шкодить – у тій мірі, у якій він спотворює небезпеку. Але є страх ілюзорний, “невротичний”, що не сигналізує про реальну небезпеку, а створюється в уяві, у світі символів, у “віртуальній реальності”. Розвиток такого страху недоцільний  й згубний.

Розрізнення реального і невротичного страху давно хвилювало філософів. Ілюзорний страх навіть вважався феноменом не людини, а Природи, і вже в Плутарха був названий панічним (Пан – уособлення природи). Шопенгауер пише, що “панічний страх не усвідомлює своїх причин, у крайньому випадку за причину страху видається сам страх”. Різновидом ілюзорного страху є маніакальний, коли величина небезпеки, могутність “ворога” багаторазово перебільшується, уявляється ледве не абсолютною, хоча в реальності до цього далеко.

Для маніпуляції головний інтерес становить саме неадекватний, ілюзорний страх – і способи його створення, особливо в умовах відключення, придушення природного, рятівного страху – досягнення апатії, байдужості, психологічного звикання до реальної небезпеки.

Страх як почуття, пов’язане з інстинктами (тобто, біологічно властивій людині), виявляється по-різному в різних культурах. Наприклад, зовсім різні “профілі страхів” японців і жителів Заходу. Японці не бояться божої кари, загробних мучень, у них немає понять смертного гріха – основних джерел страху в “культурі провини” Заходу. Зате японці відчувають сильні страхи перед “чужим”, особливо якщо вони втрачають перед ним своє достоїнство. Говорять: Японія – це “культура сорому”. Страх ганьби такий сильний, що в Японії часті самогубства молодих людей через невдачі на вступних іспитах.

Ірраціональний страх – дуже ефективний засіб “відключення” здорового глузду і захисних психологічних механізмів. Вражена страхом людина легко піддається навіюванню і вірить у будь-який запропонований “рятівний” засіб. Масовий (і часто підсвідомий) страх як передумова для програмування поведінки перевірений психологами рекламних агентств у ході великих кампаній.

Однією з них було створення в США масового ринку холодильників. Психологи, що вивчали приховані страхи, дійшли до висновку, що американці відчувають потребу в речах, які слугують символом безпеки і стабільності, передбачуваності майбутнього. У багатьох був виявлений комплекс “бажання повернутися в дитинство”, символом якого була мати, що надійно оберігала своє дитя від голоду. Експерти прорахували, що річчю, яка може взяти на себе функції такого символу, міг би стати холодильник: “для багатьох людей холодильник становить гарантію, що в будинку завжди буде їжа, а їжа в будинку означає спокій, тепло і безпеку”.

Історія масового попиту на холодильники в США тим більше красномовна, що економічними розрахунками і здоровим глуздом цей попит не підкріплювався. У США не було перебоїв із продуктами харчування. Відповідно до аналізу фахівців, вартість холодильника, споживаної енергії і тих продуктів, що залежувалися в холодильниках і викидалися на смітник, була така, що з прагматичної точки зору покупка холодильника була абсолютно безглуздою. Проте психологи передбачали масовий попит, було створено масове виробництво, реклама виходила з наявності подавленого страху, і розрахунки підтвердилися.

Аналогічним образом згодом був прогнозований успіх іншої речі-символу, що знімає приховані страхи – кондиціонера повітря. Кампанія реклами цього товару представляла його як засіб відгородитися від зовнішнього світу. З кондиціонером людина могла спати при закритих вікнах, так що нічого “небезпечного” не могло проникнути в житло ззовні.

Загалом культивування страху було важливою складовою частиною всієї програми перебудови і розпаду СРСР. Для цього використані всі можливі теми: репресій 1937 року, голоду, дефіциту, технологічних катастроф, злочинності, СНІДу, екологічних небезпек, міжнаціональних воєн. При цьому в кожній темі образи страху накачувалися в масову свідомість з неймовірною силою, усіма способами державної машини пропаганди, а потім і “незалежного” телебачення.

Звичайно, нагнітанню страхів у різних прошарках нашого суспільства сприяє саме життя. Поки що важко сказати, чи йдеться про реальні страхи або вони прийняли вже невротичний, а то й шизофренічний характер. Західні експерти використовують як кількісний показник наростання страху зростання числа охоронців. За цим показником можна говорити вже про шизофренічний страх: у радянський час всього біля трьох десятків людин у Києві мали особисту охорону. Зараз великі комерційні структури витрачають на охорону біля третини своїх прибутків. Проте і бізнесмени, і політики знаходяться в постійній тривозі за своє життя і життя своїх близьких.

3. Психологічні засади протидії небажаному психологічному впливу та маніпуляції.

Дуже актуально вміння правильно та вчасно діагностувати ознаки маніпулятивного поведінки при спілкуванні. Але не менш важливо, а може і більше, володіти вмінням протистояти такій поведінці.

Які внутрішні відчуття допоможуть своєчасно виявити початок маніпулювання вами?

Дисбаланс

Ви відчуваєте відразу кілька суперечливих емоцій: радість і тривога, наснагу і дискомфорт, гордість і образа.

Стандартна реакція - при спілкуванні з деякими людьми у вас виникають певні повторювані стану: дискомфорт, почуття провини, нікчемності, пригніченості, безпричинної подяки, благодаті.

Неадекватність

У вас починається приступ гніву після якого-небудь начебто несуттєвого зауваження партнера, з'являється несвідома тривога під час мирного обговорення малозначних проблем.

Неадекватність - це не просто індикатор маніпуляції, це стресовий стан, який руйнує нашу психіку і наше здоров'я в цілому. Тому саме цієї реакції потрібно приділити особливе значення. Коли замість досади ми відчуваємо тугу, замість засмучення - відчай, замість невдоволення - сказ, це означає, що зачепили наше відчуття соціальної значущості, самоповага, самооцінка.

Значить, хтось маніпулює не тільки нашою поведінкою, але і нашим самовідчуттям себе як особистості.

Вищезазначене дозволяє надати узагальнений опис та критерії маніпулятивного впливу. Найважливішими серед них є наступні.

1. Мова – вживання особою малозрозумілих чи маловживаних слів (наприклад, ваучер або секвестр.) Якби вона бажала, щоб її повідомлення було зрозуміле й осмислене, то зробила б його доступним для розуміння. У нашому житті, за винятком вузько професійних сфер науки і техніки, немає проблем, які не можна було б викласти зрозумілою мовою. Незрозумілі слова мають на меті придушити слухача фальшивим авторитетом “експерта”, або виконують роль шаманського заклинання і покликані здійснити гіпнотизуючий ефект.

2. Емоції – якщо політик або диктор починає відверто демонструвати свої почуття, вони найшвидше є маніпулятивними. Емоції в політиці – як грим у актора. Слухаючи повідомлення, прикрашені емоціями, ми для початку повинні сприймати їх як аналітична машина – незалежно від почуттів, на яких намагаються грати. Слід прораховувати свої інтереси (власні, твоїх нащадків, твого народу), а також уявити собі, які інтереси того, хто говорить, або його хазяїна. Особливо треба бути напоготові, коли тебе хочуть розлютити, вразити, образити: якщо на це йдуть, треба на час відключитися і намагатися зрозуміти, що ховається за завісою емоцій.

3. Сенсаційність і терміновість. Це – технологія загальної дії, що забезпечує шум і необхідний рівень нервозності, підриває психологічний захист. Однак іноді створення штучного тла сенсаційності служить якійсь конкретній меті, найчастіше для відволікання уваги. Кожен повинен звернутися до почуття міри – порівнювати важливість повідомлення з нашими реальними проблемами. Ті політики й інформатори, що зловживають цими атрибутами повідомлень, повинні подумки заноситися в список штатних маніпуляторів, і до них завжди слід ставитися з недовірою.

4. Повторення. Повторення – головний засіб пропаганди. Якщо раптом починають щодня мусолити ту саму тему або вживати ті самі словесні комбінації – справа нечиста. Повторення діє на підсвідомість, а її ми контролюємо погано. Отже, слід намагатися зафіксувати сам факт повторення якогось штампу у свідомості, і тоді немов би включається сигналізація.

5. Дроблення. Якщо політик або допомагаючі йому ЗМІ дійсно бажають пояснити громадянам якусь проблему й одержати їхню свідому підтримку в якомусь питанні, то вони висвітлюють цю проблему в цілісному вигляді, хоча б і коротко. Політик, що маніпулює нашою свідомістю, надає нам замість цілісної проблеми її маленький шматочок, та й його дробить на частини – так, щоб ми осмислити ціле і зробити вибір не могли.

6. Вилучення з контексту. Це ознака, близька попередній. Вилучаючи проблему з реального контексту, не говорячи про важливі зовнішні фактори, маніпулятор заганяє нашу думку, нашу роботу з тлумачення його повідомлення в потрібний йому вузький коридор. Тому як тільки виникають підозри, що політик або його пропагандист замовчує про зовнішнє обрамлення проблеми, внутрішній голос повинен нас попередити – маніпуляція!

7. Тоталітаризм джерела повідомлень. Оскільки можливо найбільш повне усунення незгодних джерел інформації і думок – найважливіша умова успіху маніпуляції, відсутність реального діалогу є вірною ознакою маніпулятивного характеру повідомлень. Знаючи це, маніпулятори намагаються купити або виростити у власному колективі осіб, що нібито “сперечаються” з маніпулятором. Коли “незалежне” телебачення повідомляє якусь важливу установку і при цьому не дає слова серйозному супротивникові цієї установки – воно намагається маніпулювати свідомістю. Тоталітаризм джерел інформації є вірною ознакою маніпуляції.

8. Тоталітаризм рішення. Ще більш наочною і пов’язаною з попередньою ознакою є тоталітаризм самої формули рішення, що навіюється аудиторії. Іншого не дано! Коней на переправі не змінюють! Коли йде така розмова, можна впевнено говорити про маніпуляцію. Ми робимо вибір, щоразу його обмірковуючи. Часто прийняття відбувається рішення робиться так швидко, що ми на це не зауважуємо, але воно робиться. Коли вибір складний і при цьому виникає протиріччя інтересів, альтернативи повинні бути явно обнародувані. Коли ж говорять, що вибору немає, що “реформам уряду...” немає альтернативи, то це маніпуляція, доведена до рівня гротеску. Проблема ще й тому, що співучасниками в ній стали занадто багато хто, так що на суспільну думку натискає велика армія “вторинних маніпуляторів”.

9. Змішування інформації і думки. Це – настільки грубий прийом маніпуляції, що в європейських законах проти нього введені навіть обмежувальні норми. Людина, що приготувалася довідатися про факти, повинна відмежовувати їх від думки про ці факти. Наприклад, твердження, що будинок у Москві підірвали “чеченські сепаратисти”, всі прийняли за факт, хоча це було всього лише думкою, та й то висловленою мимохіть. Натренувати свідомість так, щоб у будь-якому повідомленні автоматично розділяти інформацію і думку, не дуже складно. Коли потік думки йде занадто густо, розум повинен подавати сигнал: увага, маніпуляція!

10. Прикриття авторитетом. Коли як аргумент на підтримку якогось чисто ідеологічного або політичного твердження залучається авторитет і повага, завойовані в зовсім іншій, не пов’язаній із цим твердженням сфері, це – типова маніпуляція. Причому маніпуляція груба і примітивна.

11. Активізація стереотипів. Завжди повинно викликати підозру, якщо політик або діяч ЗМІ наполегливо звертається до наших стереотипів, будить наше почуття якоїсь спільності, підкреслюючи нашу відмінність від “них” – інших. Прагнення, щоб ми сприймали інформацію і відповідали на неї відповідно до норм поведінки визначеної спільності – вірна ознака маніпуляції. Тому завжди, почувши в зверненні явну або приховану апеляцію до якихось укорінених у нас почуттів або установок, корисно визначитися, на яку частину нашого Я прагне вплинути ідеолог, тоді легше буде зрозуміти, на яку автоматичну реакцію він розраховує і до чого непомітно хилить. Як тільки ми намагаємося це усвідомити, зникає автоматизм і починається процес міркування.

Правила поведінки, що повинні знизити вразливість до впливу маніпуляторів.

Перше правило – відчути й усвідомити, що ми живемо в іншому суспільстві, ніж раніше. Ми потрапили в джунглі, де за нами (за нашою свідомістю) йде полювання. Це важко і незвично, але поводитися треба відповідно до реальності, а не наших побажань і старих звичок.

Скорочення контактів. Треба поменше бувати в зоні контакту з маніпулятором або потенційним маніпулятором. У дійсності розмаїтості інформації на різних каналах телебачення немає ніякої. Не слід уповати на свою стійкість – сигнали телебачення діють у потрібному йому напрямку незалежно від того, як ми до них ставимося. Добре було Одиссею слухати сирен – він наказав товаришам прив’язати його до щогли. А їм треба було гребти і керувати вітрилом. Якби він не залив їм вуха воском – так би всі й пропали.

Відхід від захоплення. Важливий етап у маніпуляції - захоплення аудиторії, її “приєднання”. “Успіх маніпуляції неможливий без створення союзника в душевному світі адресата”. Поки захоплення не відбулося, йому можна успішно пручатися. Ефективний такий простий прийом, як переривання контакту, відхід на час. Всяка операція захоплення має свій сценарій, свій ритм. Якщо під час сеансу гіпнозу “жертва” раптом скаже: “Я тут відлучуся ненадовго, а ви поки продовжуйте”,  – всі зусилля гіпнотизера підуть нанівець. Якщо раптом телебачення або мітингові політики улаштовують великий накат і давлять на психіку, корисно на час “вийти” з цієї обстановки, заспокоїтися, подумати – а потім “повернутися”. Зачарування спадає, і подальші стадії маніпуляції здаються навіть дивними – тому що ви виявилися “неприєднаними”.

Якщо є можливість, то корисно перервати слововилив маніпулятора питаннями, що різко порушують його сценарій. Питання типу: “Скажіть прямо, куди ви хилите?” змушує маніпулятора переходити до суті справи, не завершивши “приєднання” аудиторії і, отже, не позбавивши її здатності критично сприймати повідомлення. Або ж маніпуляторові прийдеться ігнорувати запитання, що може викликати невдоволення і зміцнить психологічний захист. Навіть спритного маніпулятора спантеличує людина, що виглядає нетямущою і все перепитує (а може, прикидається дурнем?). Загалом, будь-який спосіб порушити програму маніпуляції корисний, щоб її ускладнити.

Зміна темпу. У програмі маніпуляції дуже важливий темп. Маніпулятор досягає успіху, коли він випереджає процес мобілізації психологічних захистів аудиторії. Тому таке велике значення надається сенсаційності і терміновості. З цього ритму треба намагатися маніпулятора збити, не можна дозволити йому нав’язати його темп свідомості – вони не повинні ввійти в резонанс. Цей прийом відображений у народній мудрості: “Ранок вечора мудріший!”. Це означає, що корисно перервати контакт, дати думкам, почуттям і враженням “відлежатися” – а потім почати на свіжу голову. Терміновість завжди буває помилковою, штучно створеною.

Відсівання шуму. Маніпуляція успішна в умовах “демократії шуму”, коли людину бомбардують потоком нікчемних повідомлень, і вона не може зосередитися на тій проблемі, з якої слід виробити точку зору. Не може зосередитися – змушений хапатися за підсунуте йому трактування. Стійкість проти маніпуляції знижується, якщо одночасно з повідомленням, що вселяє якусь ідею, на свідомість людини впливають “перешкодою”. Звідси висновок: одержавши повідомлення, у якому може бути прихована ідеологічна “контрабанда”, треба відфільтрувати шуми, що служать перешкодами при обмірковуванні саме цього повідомлення. Краще на час взагалі вирватися з потоку повідомлень, щоб обміркувати одне з них.

Непередбачуваність. Легше всього маніпулювати свідомістю людини, мислення якої відповідає чіткому і строгому алгоритмові. Якщо ж воно петляє, додержується незвичайної логіки і призводить до парадоксальних висновків, підібрати до нього ключ важко. Загалом, ефективним способом відходу від захоплення і впливу маніпулятора є створення штучної непередбачуваності реакції (джерел інформації, способу її переробки, логіки умовиводів, темпу взаємодії, типу висловлень і т.ін.). Як сказав К.Кастанеда, “коли ти непередбачений, ти невразливий”. Звичайно, це непроста справа, але деякі прийоми можна виробити. Наприклад, можна постаратися свідомо затримувати або взагалі блокувати автоматичні реакції – не дозволяти грати на своїх стереотипах. Ах, ти мене хочеш розжалобити пісенькою “ми українці...”? При чому тут українці? Я працюю, а зарплату мені не видали – це як? Яка різниця, українець чи хтось інший?

Відключення емоцій. Більшість стереотипів, що використовують маніпулятори, забарвлені емоційно. Розгойдати почуття – для маніпулятора половина успіху. Тому загальним правилом можна вважати таке: побачивши, що ідеологи чомусь давлять на якесь почуття, на час свідомо його притупити. Сприйняти повідомлення безпристрасно, як автомат, а потім на холодну голову обміркувати його наодинці, без підказки. Це може здатися цинізмом, але корисно поставлену проблему спочатку “програти” взагалі поза моральним контекстом. “Програти”, а потім уже включати моральні обмеження і переваги. Дуже часто на почуттях грають для того, щоб переключити емоції, каналізувати їх на абстрактного або спеціально підсунутого козла відпущення, відвести увагу від головної діючої особи.

Діалогічність мислення. Маніпулятори намагаються перетворити нас у споживачів ідей, у вухо, що слухає, і розширену зіницю. Діалог руйнує маніпуляцію. У нас один вихід – вести уявний діалог. Але не приймати жодного твердження без запитань. Треба робити зусилля, щоб знайти зачіпку для запитання навіть у найбільш “круглому” твердженні, і пам’ятати, що властивість нашого розуму – уникати важких запитань (“замітати їх під килим”). Тому в багатьох відповідальних професіях введено щось начебто обов’язкового переліку питань, що при виконанні складної операції треба вголос задати – і вголос відповісти, як це буває в пілотів літака. Якщо ми навчимося “говорити самі із собою”, то наше мислення напевно вийде з колії, передбаченої маніпуляторами, воно стане непередбаченим. Може бути, ми станемо схожі на божевільних, але божевільними маніпулювати неможливо, їх умовиводи парадоксальні з погляду заданого алгоритму.

Створення контекстів. Оскільки один із головних прийомів маніпуляції – втиснути проблему в штучно побудований контекст (часто помилковий), то і захисним засобом буде неприйняття запропонованої постановки питання, заміна контексту, що нав’язується, іншими, побудованими незалежно від потенційного маніпулятора. Наприклад, нам говорять: “В СРСР була відсутня категорія прав людини, а на Заході була присутня”. Не будемо сперечатися щодо категорії, а запитаємо хоча б себе: “Ну і що, що була відсутня? Чи в однаковому контексті знаходилися СРСР і Захід?”. Само собою, в уяві починається процес побудови контекстів і досить швидко ідеологема прав людини починає виглядати суперечливою. Так, Захід говорить про права людини, а ми не говорили. Ну і що? Коли Захід про них заговорив? При сенаторі Маккарті? При Муссоліні? При Лютері і Кальвіні? При Міттерані, що залив кров’ю Алжир? Ні, заговорив буквально вчора. Ну, так у нас ще є час, у кожної цивілізації свій історичний вік.

Створення альтернатив. Маніпулятор, припиняючи діалог, представляє вигідне йому рішення як таке, що не має альтернативи. Варто тільки дозволити самому собі прикинути в розумі різні варіанти рішення, як вся побудова маніпуляції валиться – і відразу видні корисливі наміри. От, виконуючи програму руйнування “імперії зла”, роздули проблему депортації цілих народів – кримських татар, чеченців.

Включення здорового глузду. Коли чуєш палкі розмови, то краще пропустити мимо вух красиві фрази і схопити тільки головний довід. Потім допустити, що він вірний, і подумати, чи відповідає здоровому глуздові те рішення проблеми, що пропонує оратор. “А як би зробив я?” – от перше питання. Як не дивно, найчастіше виявляється, що сам би ти так не зробив.

Пошук кореня проблеми. Маніпуляція багато в чому зводиться до того, що людям пропонують таке трактування проблеми (протиріччя), що веде від суті. Найкраще, звичайно, щоб помилкове трактування дали “представники” самої страждаючої сторони в протиріччі.

3. Маніпуляція в «інформаційному» суспільстві

Більшість вчених сходяться на думці, що для існування суспільства маніпулювання необхідно,
таким чином демонструючи позитивне ставлення до маніпулювання. Наприклад, X. Ортега-і-Гассет
наголошував, що суспільство можна розділити на маси, у яких відсутня власна думка, і обрані
меншини. «Маса - це посередність ... Сьогодні весь світ став масою »[5, c. 16]. Оскільки народні маси,
на думку філософа, не вміють теоретично мислити, у них відсутня можливість адекватного сприйняття
дійсності. Виходячи з цього, формування громадської думки необхідно покладати на лідерів, які можуть
здійснювати маніпулювання емоціями і поведінкою народних мас, запобігаючи тим самим в державі
анархію.
Відповідною основою для маніпулювання є біологічні та психологічні особливості людини.
Німецький соціолог Г. Франке вважає, що сама структура сучасного суспільства сприяє активізації
маніпулятивних процесів. На думку вченого, постіндустріальне суспільство необхідно інтерпретувати
як замкнуту систему, в якій стаціонарна рівновага визначає її нормальний стан. Для підтримки цієї
системи необхідно дію всіх її елементів. Далі вчений зазначає, що біологічний розвиток людини багато
в чому відстає від суспільного і технічного. Це дає підставу вважати, що біологічного початку
недостатньо для того, щоб людина пристосувалася до результатів технічного прогресу. Виходом з даної
ситуації є необхідність маніпулювання людиною, тобто впливу на нього з метою кращої адаптації до
сучасних умов [6].
Досліджуючи феномен «маніпуляція» в соціально-політичному контексті, С.Г. Кара-Мурза
виходить з визначення його як способу духовного впливу на людину за допомогою програмування його
поведінки. Він зазначає, що маніпулювання «направлено на психічні структури людини, здійснюється
потай і ставить своїм завданням зміну думок, спонукань і цілей людей в потрібному влади напрямку
»[7, c. 47]. Розглядаючи місце маніпуляції в сучасному суспільстві, E.Л. Доценко вважає, що в будь-якій
демократичній державі тільки де-юре діють принципи поваги прав людини, де-факто відбувається
систематичне і закономірне їх порушення. Причиною, на думку вченого, є конкурентна боротьба, яка
здійснюється із застосуванням прихованих методів і пов'язана з прагненням знайти односторонній
виграш, як правило, на шкоду протилежній стороні. подібна картина поширена в більшості видів
суспільної практики [8]. В інформаційному просторі маніпулювання свідомістю мас здійснюється за
допомогою контролю над інформаційно-комунікативними засобами, за допомогою яких визначаються
правила і стереотипи поведінки і діяльності людини і які є основним засобом маніпуляції. Будучи
прихованим впливом на масову свідомість, маніпуляція, як правило, націлена на формування інертності
народних мас. У цьому одне з її відмінностей від пропаганди і агітації, які діють прямо і відкрито. На
наш погляд, велику небезпеку становить оцінка масами феномена маніпуляції їх свідомістю. Більшість
переконана, що без бажання людини маніпулювати його свідомістю неможливо. Однак експерти
впевнені, що маніпулювання схильні практично всічлени суспільства, виняток становлять лише ті, кому
притаманні критичні погляди на те, що відбувається і хто демонструє вміння аналізувати події.
В контексті інформаційного суспільства головною цінністю є інформація, яку можна розглядати
як «цінний предмет» (товар, джерело впливу і т. Д.), Яким прагнуть заволодіти і використовувати у
власних інтересах різні державні структури, громадські організації та окремі особи. В даний час
основним завданням інформації є задоволення потреб масового населення. Інформаційний продукт,
призначений для сприйняття масами, іменується масової інформацією, яка є різноманітні відомості, що
сприймаються аудиторією без особливих зусиль.
Подібного роду «новини» не передбачають активну розумову діяльність, обдумування, аналіз,
критичне осмислення. Н. Луман пропонує власну інтерпретацію інформації, відзначаючи, що
інформація є форма, яка передбачає наявність певної структури, що включає в себе свої елементи, тобто
події. Події мають тимчасову характеристику, минулі події не зникають, вони всього лише
трансформують зміст структури: «Час саме змушує розрізняти сенс і інформацію, хоча всяке
відтворення сенсу здійснюється за допомогою інформації »[9, c. 107].

Питання для самоконтролю:
1. Що таке «інформаційне суспільство»?
2. Чим відрізняється маніпуляція в інформаційному суспільстві та в суспільстві, що не є
інформаційним?
3. Чи можлива маніпуляція без інформації?

4. Маніпуляція в сфері ідеології та пропаганди

Дослідники технологій маніпулювання суспільною свідомістю вважають політичну пропаганду
найпотужнішим засобом психологічного впливу (Навіть тиску) на суспільну свідомість і думку з метою
формування певного політичного мислення. З безлічі досліджуваних ними методів (Прийомів)
пропаганди3 виділимо такі, при реалізації яких, на наш погляд, в значній мірі підвищується
ефективність формування і впровадження іміджу (образу) політичних акторів в свідомість громадян.
Це, перш за все, ефект ореолу, принцип переваги первинної інформації, принцип контрасту,
перенесення несхвалення, використання медіаторів, повторення, констатація факту, створення загрози.
Ефект ореолу заснований на схильності людини мислити помилковими аналогіями. Складається з двох
поширених стереотипів. По-перше, «поруч – значить разом ». В цьому випадку перебування поруч зі
знаменитою або високопоставленої особистістю кілька підвищує статус в очах оточуючих. По-друге,
людини, добився значних успіхів в якійсь конкретній області, що оточують вважають здатним на
більше і в інших сферах діяльності. Однак численні факти доводять, що це всього лише поширена
помилка. Тим Проте цей стереотип часто експлуатується політичними діячами та бізнес-рекламою.
Принцип переваги первинної інформації (ефект первинності). У сучасній пропаганді існує один з
ключових принципів: людина, яка сказала світу перше слово, завжди має рацію. Дослідження показали,
що того кандидата, який у час виборчої кампанії першим переконливо піднесе себе в якості переможця,
і визнає масову свідомість. При отриманні якогось важливого повідомлення в свідомості виникає
готовність до сприйняття подальшої, більш детальної інформації, яка підтверджує перше враження.
Той, хто першим передав важливе повідомлення, отримує психологічну перевагу, тому що його зміст
досягає адресата раніше, тим самим сприяє формуванню первинної психологічної установки до факту
або події. Після чого формуються переваги до даного (первинного) джерела інформації1.
Принцип контрасту. Прийом враховує роль соціального фону, на якому сприймається людина
або група. Наприклад, на тлі злих і несправедливих людей добра людина завжди сприймається з
особливою симпатією. Близький по суті принцип перенесення несхвалення використовується в
основному під час виборчих кампаній і є прийомом наступальної контрпропаганди, також що сприяє
формуванню громадської думки. Такий прийом формує у населення негативне ставлення до певного
кандидата за допомогою демонстрації в ЗМІ тих груп осіб, які підтримують його, але викликають у
електорату такі почуття, як відраза, страх, неприязнь. Таким чином, несхвалення переноситься і на
відповідного політичного деятеля2.
Використання медіаторів. Дана техніка грунтується на двох принципах. По-перше, спеціальні
дослідження встановили, що пропагандистські кампанії в ЗМІ надають менш ефективний вплив на
формування людського думки, ніж циркулюючі в суспільстві чутки, плітки і міфи. Другий принцип
випливає з першого: ефективне інформаційне вплив на людини здійснюється не безпосередньо
засобами масової комунікації, а через значущих для нього, знайомих йому авторитетних людей (
«лідерів думки») - трансляторів думок і чуток. Неофіційні особистісні коммунікації для людей більш
значущі, ніж офіційні повідомлення ЗМІ. Так звані «Лідери думки» ( «медіатори») - це
високоавторитетні члени групи, думки і поради яких з певних питань мають цінність для інших. Ці
«лідери думки» і грають вирішальну роль в формуванні ставлення основної маси до проблеми,
відображеної в пропагандистському повідомленні. Дане явище знайшло відображення в моделі
двоступеневого потоку комунікації, розробленої в кінці 40-х рр. в США П. Лазарсфельдом.
У запропонованій ним моделі вплив засобів масової комунікації на аудиторію опосередковується
міжособистісної комунікацією, іншими словами, від засобів масової комунікації ідеї поширюються до
«лідерів думок», а вже через них - до всієї аудиторії в цілому. Інформація, що надходить із засобів
масової комунікації, перетворюється в результаті міжособистісного спілкування, її зміст
інтерпретується «ситуаційними лідерами думок» для своєї соціальної групи. реальний вплив
інформацією ЗМІ на аудиторію відбувається тільки в результаті двохетапного комунікації.
Питання для самоконтролю:
1. Чим схожі та чим відрізняються поняття «маніпуляція» та «пропаганда»?
2. Чи можлива розповсюдження ідеології без маніпуляції?
3. Яку роль в маніпуляції відіграють «лідери думки»?

5. Маніпуляція, ЗМІ, Інтернет

1. Відволікання уваги
Базовим елементом соціального контролю є стратегія відволікання. Мета - відволікти увагу
громадськості від важливих питань, що вирішуються політичними і економічними елітами, за
допомогою технології «повені» або «затоплення» безперервними відволіканням і незначною
інформацією.
Стратегія відволікання важлива, щоб не дати громадянам можливості отримувати важливі знання
в галузі науки, економіки, психології, нейробіології і кібернетики. «Постійно відволікайте увагу
громадян від справжніх соціальних проблем, тримаючи їх в полоні питань, які не мають реального
значення. Суспільство повинно бути зайнятим, зайнятим і зайнятим, воно ніколи не повинно думати:
прямо з поля - у загін, до інших тварин »(« Тихе зброю для спокійних воєн »).
2. Створити проблему - запропонувати рішення
Цей метод також називають «проблема-реакція-рішення». Створюється проблема, «ситуація», що
викликає певну реакцію громадськості - щоб люди самі почали бажати її вирішення. Наприклад,
допустити зростання насильства в містах або організувати криваві теракти для того, щоб громадяни
зажадали прийняття законів про посилення заходів безпеки та проведення політики, яка обмежує
громадянські свободи. Або ініціювати економічну кризу, щоб прийняти як необхідне зло обмеження
громадянських прав і демонтаж державних органів.
3. Стратегія поступовості
Щоб впровадити непопулярні рішення, потрібно просто застосовувати їх поступово, крапля за
краплею, роками. Саме так були нав'язані принципово нові соціально-економічні умови (неолібералізм)
в 80-х і 90-х роках: обмеження ролі держави, приватизація, ненадійність, гнучкість, масове безробіття,
заробітна плата, яка вже не забезпечує гідне життя. Тобто всі ті, зміни, які при одночасному
впровадженні викликали б революцію.
4. Стратегія відкладання
Ще один спосіб прийняти непопулярні рішення, це представити їх як «хворобливі і необхідні» і
домогтися в даний момент згоди громадян на їх здійснення в майбутньому. Набагато простіше
сприйняти будь-які жертви в майбутньому, ніж в сьогоденні. По-перше, тому що це не відбудеться
негайно. По-друге, тому що народ в масі завжди схильний плекати наївні надії на те, що «завтра все
зміниться на краще», і що ті жертв, яких від нього вимагають, вдасться уникнути. Це надає громадянам
більше часу, щоб звикнути до думки про зміни і смиренно прийняти їх, коли прийде час.
5. Сюсюкання з народом
Більшість реклами, яка спрямована на широку публіку, користується мовою, аргументами,
символами і, особливо, інтонаціями, розрахованими на дітей. Ніби глядач дуже маленька дитина або
має розумову недорозвиненість. Чим сильніше ти хочеш обдурити, тим інфантильні повинен бути тон
спілкування. Чому? «Якщо ви звертаєтеся до адресата, ніби йому 12 років або менше, то відповідно до
законів сприйняття є ймовірність, що він буде відповідати або реагувати некритично - як дитина» (
«Тихе зброю для спокійних воєн»).
6. Більше емоцій, ніж роздумів
Використання емоційного аспекту - це класична технологія для блокування раціонального
аналізу і критичного сприйняття індивідуумів. Крім того, використання емоційного фактора дозволяє
відкрити двері в підсвідоме, щоб доставляти туди думки, бажання, страхи, побоювання, примус або
потрібні моделі поведінки ...
7. Тримати людей в невігластві і посередності
Створення залежного суспільства, нездатного до розуміння технологій і методи соціального
контролю і гноблення. «Якість освіти, що надається нижчим суспільним класам, повинно бути якомога
бідніший і посередні, щоб розрив невігластва між нижчими і вищими соціальними класами залишався і
його неможливо було подолати» ( «Тихе зброю для спокійних воєн»).
8. Спонукати маси захоплюватися посередністю.
Впроваджувати в маси думку, що модно бути тупим, вульгарним і невихованим ...
9. Посилювати почуття провини
Зробити так, щоб індивідууми вважали, що вони самі винні у своїх бідах і невдачах через нестачу
інтелекту, здібностей, або зусиль. Таким чином, замість того, щоб повстати проти існуючої системи,
індивідууми почуваються безпорадними, займаються самоїдством. Це призводить до депресивного
стану, ефективно сприяє стримуванню дій людини. А без дій немає і революції!
10. Знати про людей більше, ніж вони про себе
Протягом останніх 50 років наукові досягнення привели до стрімкого зростання розриву в
знаннях між основною суспільства і тими, хто належить до правлячих еліт або використовується ними.
Завдяки біології, нейробіології і прикладної психології, «система» користується передовими знаннями
про людську істоту, то фізично чи психологічно. «Система» здатна краще розуміти звичайної людини,
ніж людина знає себе. Це означає, що в більшості випадків, «система» має більше контролю і більше
влади над індивідуумами, ніж індивідууми над собою.
Отже, ви все ще дивитеся телевізор?
Питання для самоконтролю:
1. Чи можливі ЗМІ без маніпуляції?
2. В чому специфіка маніпуляції в класичних та сучасних ЗМІ?
3. Як працює стратегія відволікання уваги?

6. «Свідома» та «несвідома» маніпуляції: дискурсивна теорія маніпулювання

В даний час існують суперечки про те, чи є текст одиницею мови і мови, або ж лише одиницею
мови. Якщо допустити існування текстового рівня мови, то серед засобів маніпуляції на такому
виділяють певні мовні стратегії раціонального переконання і відповідну риторику. Засоби мовного
маніпулювання синтаксичного рівня включають в себе синтаксичні стилістичні прийоми. Засоби
маніпулювання морфемного рівня включають в себе використання словотворчих суфіксів, префіксів і
інші. Серед засобів маніпулювання на лексичному рівні зустрічаються гасел вираження, ключові слова,
кліше та інші.
Саме по собі слово «маніпуляція» має негативної конотацією, проте слід брати до уваги той
факт, що механізми маніпулятивного впливу на свідомість людини присутні практично в кожному
мовному висловлюванні. то говорить про те, що мовний маніпуляцією вважається будь-яка успішно
завершилася мовна комунікація, не обов'язково носить негативний характер. Дане тлумачення мовної
маніпуляції прийнято вважати розширеним. У вузькому сенсі маніпуляцію розуміють як
«висловлювання такого роду, коли говорить, мовної маніпуляцією вербально повідомляючи одне, бажає
досягти будь-якої мети, що не позначеної словесно» [5, с. 27].
Основною складністю при дослідженні мовного маніпулювання є той факт, що досліднику не
завжди вдається зрозуміти справжні інтенції і целеустановки маніпулятора. У зв'язку з цим виникають
труднощі при розмежуванні прийомів мовної виразності від мовної маніпуляції як самостійного явища.
Яскравим прикладом мовного маніпулювання в політичному дискурсі є передвиборні промови,
який в свою чергу тісно пов'язаний з дискурсом ЗМІ.
Васильєв А. Д. характеризує прийоми мовного маніпулювання, використовувані в
передвиборному дискурсі і в які висвітлюють його ЗМІ, наступним чином:
заміна слова, прийом, що володіє лише тимчасовим маніпулятивним ефектом. Ступінь впливу
даного прийому безпосередньо залежить від здатності реципієнта до аналізу почутого. Політики
зазвичай вдаються до заміни слова, що володіє негативною оценочностью в свідомості потенційних
виборців, на слово зі схожим лексичним значенням, ще не встигли набути негативну конотацію. Даний
прийом являє собою свого роду евфемізаціі;
2) інтерпретація вже відбулися коли-небудь подій, і їх оцінювання з позицій нових володарів;
3) імітація великої кількості інформації, яка вважається дуже ефективним інструментом
вироблення вигідного для маніпуляторів відносини аудиторії до різних фактами;
4) послідовність подачі повідомлень в потоці мовлення (в першу чергу прийнято висвітлювати
найбільш важливі для реципієнтів теми, або ж теми, що видаються маніпуляторами за значущі);
5) алогізм повідомлення, спрямованого на позитивне сприйняття його аудиторією [5, с. 29].
Таким чином, під маніпуляцією прийнято розуміти приховане примус, програмування думок,
намірів, почуттів і так далі. Основною метою маніпуляції є створення вигідною політику картини світу
в свідомості потенційних виборців і зниження здатності реципієнтів до критичного мислення, створення
ілюзії вільного вибору та інші. Під мовним маніпулюванням слід розуміти цілеспрямоване
використання особливостей пристрою і вживання мови, що сприяють виникненню у свідомості
реципієнтів ілюзій і оман, що спонукають його діяти так, як вигідно маніпулятору. При цьому варто
відзначити, що будь-яка успішно завершилася комунікація, при якій мовець не висловлює свої інтенції
відкрито, є успішним актом мовної маніпуляції. Самому феномену маніпуляції в політичному дискурсі
відводиться особливе місце, так як вона здатна викликати довгострокові наслідки, і надати сильний
ефект на життя суспільства.
Питання для самоконтролю:
1. Чи можна кожну маніпуляцію вважати свідомою? Чи буває несвідома маніпуляція?
2. Яке співвідношення понять «маніпуляція» та «дискурс»?
3. Як можлива маніпуляція без мови?

7. Макроманіпулятивні технології як засіб ідеологічної боротьби

Ноам Хомський виявився єдиним вченим найвищого рівня, який звернувся до вивчення
пропаганди, зробивши це разом зі своїм співавтором Едвардом Херманом (див. Про нього тут). Їх книга
отримала назву «Виробництво згоди» [Herman E.S., Chomsky N. Manufacturing consent. The political
economy of the mass media. - New York, 2002]. Увага Хомського до цієї проблематики можна пояснити
тим, що він є активним публіцистом, частіше критикують, ніж хвалить держава, це почалося з критики
війни у В'єтнамі, тому пропаганда з неминучістю повинна була потрапити в поле його уваги.
Двадцятиріччю виходу книги була присвячена спеціальна конференція в Віндзорському
університеті (Канада). Була ще одна конференція в Великобританії, частина матеріалів якої потрапила в
спеціальний номер журналу [Westminster Papers in Communication and Culture. - 2009. - Vol. 6. - N 2].
Журнал відкривається інтерв'ю з співавторами - Херманом і Хомским. І ми повернемося до цього
інтерв'ю після обговорення самої пропагандистської моделі.
Головною складовою пропагандистської моделі Хомського (як її називає преса, хоча у неї два
співавтора) є п'ять фільтрів, які формують новини: обсяги (розміри, орієнтація на прибуток,
концентрація власності), реклама як головне джерело доходу для мас-медіа, опора на медіа при наданні
інформації урядом, бізнесом і «експертами», що виходять від первинних джерел, «обстріл» як метод
дисциплінування медіа, «антикомунізм» як національна релігія і засіб контролю.
Потік сирої інформації, проходячи через ці фільтри, залишає на виході тільки те, що не
конфліктує з їх вимогами. Це в цілому не державна, а елітна цензура, оскільки для того американського
суспільства, яке описується даної пропагандистської моделлю, все ж головною керуючою силою є
великий бізнес.
Херман пояснює цю ситуацію наступним чином. Медіа залежить від еліти і її інформаційних
джерел. Оскільки їх модель демонструє антидемократичний характер медіа, її намагаються не
обговорювати в дискусіях про упередженість медіа.
У своєму інтерв'ю Хомський і Херман говорять про ті зміни, які відбулися за два десятиліття
після виходу книги:
• власність стала ще більш концентрованою і більш глобалізованої,
• реклама стала ще більш важливим компонентом, тепер конкуренція є не тільки між
традиційними медіа, а й між ними і інтернетом,
• зазначені зміни створили велику залежність від інформаційних агентств, пропозицій від піарфірм, від проплачених експертів і прес-релізів,
• «обстріли» преси стали більш важливим обмежувачем, ніж це було в 1988 р, уряду стали більш
жорсткими у покаранні ЗМІ за відхилення від офіційної лінії,
• антикомунізм пішов як ідеологічний фактор, але індивідів все одно можна прив'язувати до
Сталіна чи Мао, до Мілошевича, щоб попереджати населення про небезпеку соціалізму, додатково до
цього «війна з терором» вдало замінила радянську загрозу.
Відповідаючи на опитування, що б вони змінили в своїй моделі сьогодні, якби довелося, автори
говорять, що модель залишилася б принципово тієї ж. Ідеологічними основами її стали б вільний ринок,
антитероризм і війна з терором. Останні дали конкретику зла. Ще вони могли б додати: агресивний
урядовий новинний менеджмент, зростання мас-медіа правого крила типу Fox News і слабке зростання
інших альтернативних медіа, включаючи інтернет-видання.
Херман вважає також, що пропагандистські кампанії мають місце тільки тоді, коли вони
збігаються з інтересами тих, хто контролює фільтри. Як приклад він наводить розгром «Солідарності»
польським урядом, що було визнано новинним і заслуговує осуду, в той же час розгром турецьким
військовим урядом профспілок не був таким.
У другому виданні книги 2002 року також присутні доповнення до вихідної моделі пропаганди
1988 р Автори підкреслюють, що глобальний баланс влади істотно змістився в бік комерційних систем,
що розважальні медіа стали прекрасним способом ховати ідеологічні повідомлення, що два десятка
фірм повністю контролюють всі медіа, які доступні жителям США.
Херман і Хомський також пишуть: «Централізація медіа і скорочення ресурсів, пов'язаних з
журналістикою, зробили медіа ще більш залежними, ніж це було завжди». Такий загальний висновок із
тої нової ситуації, до якої прийшла медіаіндустрія. Зрозуміло, що ступінь керованості такий індустрією
теж зросла.Развлекательные медиа, по их мнению, выполняют функцию, сходную со зрелищами
Древнего Рима, отворачивая людей от политики и порождая политическую апатию. И это, вероятно,
тоже важная функция социального управления.
Всі ці слова авторів цілком зрозумілі.
Такий потужний ресурс, як медіа, не може залишитися поза використання в цілях соціального
управління. В іншому випадку влада довелося б міняти щонеділі, коли черговий викривальний фільм
пройшов би по телеекранах.
Як позитив даної пропагандистської моделі дослідники наголошують на тому, що новинні
дискурси подаються не в вакуумі, а в історичних і сучасних політико-економічних контекстах. Модель
також дає можливість розглядати ситуацію з різних позицій. Акцент зроблений також на тому, що
погляд на новини пов'язаний з позицією влади.
Зроблено спробу простежити ці ж фільтри, відмічені в пропагандистській моделі Хермана -
Хомського на матеріалі Голлівуду. І виробництво фільму повністю вкладається в цю модель. Якщо ми
візьмемо антикомунізм як варіант ідеологічної боротьби, то це фільми «Червона загроза» або «Рембо
III». Коли холодна війна завершилася, Інший став асоціюватися зі Сходом, часто це іслам в його
радикальній формі. Можемо згадати також характерного британського борця з комунізмом - Джеймса
Бонда, який тепер добре відомий і на пострадянській території.
Інше дослідження підтверджує вищесказане, стверджуючи, що на екрані у араба-мусульманина
немає людського обличчя. Відповідно, наявність таких серйозних фільтрів говорить про те, що будь-яка
пропагандистська кампанія буде вимагати участі держави. Херман і Хомський пишуть в своїй
пропагандистської моделі: «Пропагандистські кампанії можуть бути запущені або державою, або
однією з медіаструктури верхівки. Кампанія з дискредитації уряду Нікарагуа, по підтримці виборів в
Сальвадорі як досвіду по легітимізації демократії, по збитому СРСР корейському лайнеру як засобу
мобілізації громадської підтримки зростання озброєнь були розпочаті і проведені урядом. Кампанії
інформування про злочини Пол Пота і мнимого змови КДБ щодо вбивства Папи були розпочаті
журналом Reader's Digest з серйозною підтримкою з боку NBC-TV, New York Times і іншими
основними медіа структурами. Деякі пропагандистські кампанії запускаються разом урядом і медіа, але
всі вони потребують співпраці з мас-медіа ».
Є в їх пропагандистської моделі і право на деяке відхилення: «Мас-медіа не є монолітними з усіх
питань. Де сильні світу цього не можуть дійти згоди, буде виникати певне розмаїття тактичних
міркувань на тему досягнення узгоджених цілей, відображені в медіадебатах ».
Але в цілому це виняток із загального правила, яке констатує наявність згоди в верхах,
трансліруещегося в низи. До речі, другий розділ їх книги називається «Гідні і негідні жертви», де мова
йде про те, що жертви у ворожому державі завжди подаються як гідні, які заслуговують на увагу, в той
час як жертви свого уряду такої уваги не варті.
Тактичні розбіжності можливі, але вони не такі часті, і медіа не мають того розмаїття, яке
повинно випливати з цього спостереження Хермана і Хомського. Відсутність цього розмаїття на
практиці ставлять їм в провину, їх теоретична модель недостатньо адекватно відбиває реальність (див.
Також перерахування ряду недоліків, виявлених в цій моделі за двадцятиріччя [Pedro J. The propaganda
model in the early 21st century. Part I // International Journal of Communication. - 2011. - N 5], при цьому в
другій частині цієї констатується, що модель інтернету відмінна від моделей газет, радіо і телебачення
[Pedro J. The propaganda model in the early 21st century. Part 2 // International Journal of Communication. -
2011. - N 5]).
Шелдон Ремптон вважає, що модель за допомогою своїх п'яти фільтрів відображає механізм, як
«не ті» новини не будуть потрапляти до споживача і без використання зброї або ГУЛАГу. Однак він же
підкреслює, що модель краще відображає ту реальність, яка була на момент написання книги.
Правда, з точки зору Ремптон, інтернет вніс істотні корективи в пропагандистську модель
Хермана - Хомського. І він розкриває їх по всіх запропонованих фільтрів:
• концентрація власності, але в інтернеті досить просто завести свій сайт,
• реклама, але в інтернеті реклама розміщується відповідно до пошукачем Google, тобто не
інформація створюється під рекламу, а навпаки - реклама приходить до відповідної інформації,
• опора на офіційні джерела, але інтернет створив новий тип інформування - «журналістику
громадян»,
• «обстріл» преси як засіб її контролю, але для інтернету не так характерно звинувачення за
допомогою юридичної системи,
• антикомунізм: він зник, так що сьогодні є тільки «антитероризм», «антііслам», що можна
об'єднати як «антіантіамеріканізм».
Через 27 років після виходу книги, вже в 2015 р, Ноам Хомський знову відповідає на багато
питань щодо своєї пропагандистської моделі. Він вважає, що поява інтернету фундаментально не
змінило пропагандистську модель. Він також відповідає на цікаве питання, чи не суперечить його
моделі освітлення в ЗМІ викриттів Сноудена, адже це ж підрив інтересів еліти: «Що стосується
пропагандистської моделі, то вона є першим наближенням, дуже хорошим наближенням того, як
функціонують медіа. Ми також підкреслили, що є безліч інших чинників. Якщо ви подивіться на книгу
"Виробництво згоди", то практично третина книги, яку, здається, ніхто не читав, присвячена захисту
медіа від критики тих, кого називають організаціями з прав громадян - Freedom House в даному
випадку. Це захист професіоналізму і точності медіа в їх висвітленні від жорсткої критики, яка
стверджувала, що вони є віртуальними зрадниками, що підривають урядову політику. Ми повинні
знати, з іншого боку, що вони були досить професійні ».
В інтерв'ю згадується виступ Кайзера, екс-редактора Washington Post, з вельми привертає назвою
«Погані новини про новини». Він пропрацював в газеті 50 років і як журналіст, і як редактор. Кайзер
наводить таку статистику: американці витрачають на друковані медіа 5% часу, які вони витрачають на
медіа, але 20% реклами йде саме на них. Тільки третина американців до 35 років раз на тиждень
заглядають в газету, і цей відсотків зменшується з кожним роком. Кайзер каже, що велика частина
читачів декількох якісних газет ближче до могили, ніж у старших класах.
У 2002 р у Кайзера виходила книга «Новини про новини: американська журналістика в
небезпеці». Перша глава її закінчувалася словами: «Для американців має бути важливо, що новини
сьогодні потрапили під ризик. В інформаційне час, коли хороша журналістика повинна була б
розквітнути, цього не відбувається ».
У своїй новій книзі він каже: «Здоровому демократичного суспільства потрібні судді -
авторитетні постаті зі свистками, які засвистять, коли відчують порушення правил. Прокурори і судді
виконують цю роль щодо закону, але їх припис обмежена межами закону ».
Всі ці слова говорять про певну пастці, куди потрапила журналістика. Почавши заробляти гроші,
вона втратила колишню свободу. І її функції тоді стають іншими.
Група Media Tenor на замовлення Frankfurter Allgemeine Zeitung проаналізувала телекорпорації
п'яти країн. Їх дослідження показало, що BBC надає найменший час протилежним до домінуючим
поглядам - 2% часу, в той час як американський мовник ABC дає 7%. Йдеться про підтримку
американських військ за кордоном, що американські ЗМІ традиційно роблять краще.
Є також цікаві дані 2013 року про негативі в освітленні американських мусульман, що вони
частіше виникають на екрані в контексті криміналу. Ще однією складовою цього процесу стало і те, що
сьогодні терористи стали визначати імідж ісламу. По суті все це є підтвердженням пропагандистської
моделі Хермана - Хомського, оскільки є відображенням позиції еліти з цих питань.
Пропагандистська модель Хермана - Хомського відповідає на питання про механізми створення
багато в чому єдиної думки у більшості жителів західних країн. Сильні медіаресурси активно
утримують домінуючу картину світу, куди не дуже потрапляють альтернативні думки. Правда, схожа
ситуація склалася і на пострадянському просторі. Тільки якщо в разі США працюють владу і
корпорації, то в разі пострадянського простору влада навіть сильніше медіакорпорацій. У будь-якому
випадку домінуюча на даний момент еліта може утримувати потрібну картину світу, що в кінцевому
рахунку полегшує їй здійснення соціального управління.
Питання для самоконтролю:
1. Чи можна вважати поняття «пропаганда» в розумінні Н. Хомського синонімом поняття
«маніпуляція»?
2. Як і чому відбувається глобальне виробництво маніпуляції?
3. Які системні характеристики мають макроманіпулятивні технології?

8. Технології та техніки виявлення маніпуляції

Харрієт Брейкер (Harriet B. Braiker) ідентифікувала наступні основні способи, якими
маніпулятори керують своїми жертвами:
позитивне підкріплення - похвала, поверхневе чарівність, поверхневе співчуття ( «крокодилячі
сльози»), надмірні вибачення; гроші, схвалення, подарунки; увагу, виразу обличчя, такі як удаваний
сміх або посмішка; суспільне визнання;
негативне підкріплення - позбавлення від проблемної, неприємної ситуації в якості нагороди.
нестійке або часткове підкріплення - може створювати ефективний клімат страху і сумніву.
Часткове або нестійке позитивне підкріплення може заохотити жертву упиратися - наприклад, в
більшості форм азартних ігор гравець може вигравати час від часу, але в сумі все одно виявиться в
програші;
покарання - докори, крик, «гра в мовчанку», залякування, погрози, лайку, емоційний шантаж,
нав'язування почуття провини (guilt trip), похмурий вигляд, навмисний плач, зображення жертви;
травмує одноразовий досвід - словесну образу, крики, вибух гніву або інше страшне поведінка з
метою встановити панування або перевага; навіть один інцидент такої поведінки може привчити жертву
уникати протистояння або протиріччя маніпулятору.
Саймон [11] ідентифікував такі методи управління:
Брехня - використання важко визначається під час висловлювання брехні, коли найчастіше
правда може відкритися згодом, коли буде занадто пізно. Єдиний спосіб мінімізувати можливість бути
ошуканим полягає в тому, щоб усвідомити, що деякі типи особистостей (особливо психопати) - майстра
в мистецтві брехні і шахрайства, роблять це систематично і, нерідко, тонкими способами.
Обман шляхом умовчання - дуже тонка форма брехні шляхом приховування суттєвої частки
правди. Ця техніка також використовується в пропаганді.
Заперечення - маніпулятор відмовляється визнати, що він або вона зробив щось не так.
Раціоналізація - маніпулятор виправдовує свою поведінку обгрунтуваннями і причинами, що
виглядають на перший погляд переконливо. Раціоналізація тісно пов'язана зі «спіном» - формою
пропаганди або піару, см. Спін-доктор.
Мінімізація - різновид заперечення в сукупності з раціоналізацією. Маніпулятор стверджує, що
його поведінка не є настільки шкідливим або безвідповідальним, як вважає хтось інший, наприклад,
заявляючи, що насмішка або образу були тільки жартом.
Виборче неувага або виборче увагу - маніпулятор відмовляється звернути увагу на що-небудь,
що може засмутити його плани, заявляючи щось на кшталт «я не хочу цього чути».
Відволікання - маніпулятор не дає пряму відповідь на пряме запитання і замість цього
переводить розмову на іншу тему.
Відмовка - подібна відволікання, але з наданням не відносяться до справи, нескладних, неясних
відповідей, з використанням невизначених виразів.
Приховане залякування - маніпулятор змушує жертву виконувати функцію, яка захищається,
використовуючи завуальовані (тонкі, непрямі або побічні) загрози.
Хибна вина - особливий вид тактики залякування. Маніпулятор натякає добросовісної жертві, що
вона недостатньо уважна, занадто егоїстична або легковажна. Це зазвичай призводить до того, що
жертва починає відчувати негативні почуття, потрапляє в стан непевності, тривоги або
підпорядкування.
Присоромлений - маніпулятор використовує сарказм і образливі випади, щоб збільшити в жертві
страх і невпевненість в собі. Маніпулятори використовують цю тактику, щоб змусити інших відчувати
себе малозначущими і тому підкоритися їм. Тактика присоромлений може бути дуже майстерною,
наприклад, жорстке вираз обличчя або погляд, неприємний тон голосу, риторичні коментарі, тонкий
сарказм. Маніпулятори можуть змусити відчувати почуття сорому навіть за зухвалість оскаржувати їх
дії. Це ефективний спосіб виховати почуття неадекватності в жертві.
Засудження жертви - в порівнянні з будь-якими іншими тактиками ця є найбільш потужним
засобом змусити жертву бути захищається стороною, одночасно маскуючи агресивне намір
маніпулятора
Методів маніпуляції свідомістю, використовуваних в засобах масової інформації, розрізняють
досить багато. Серед них є як грубі, примітивні форми маніпуляцій, так і тонкі, засновані на хорошому
знанні індивідуальної людської психології і соціальних механізмів. Найбільш поширені і очевидні:
Використання вербального навіювання. Просуваючи потрібну ідею, ініціатор маніпуляцій
організують масштабний «обговорення» цієї проблеми в ЗМІ, виступи «аналітиків», висловлювання
«авторитетних думок» і т. Д. Іншими словами, глядача (слухача, читача) в прямому сенсі
«переконують» прийняти ту чи іншу точку зору (насправді, подібного роду інформаційні кампанії є не
більше, ніж методом «вдовбування в голови», але в більш м'якій, ніж традиційна пропаганда, формі).
Навмисне спотворення відображення дійсності в ЗМІ, подача навмисно суперечливою,
недостовірної та завідомо упередженої інформації. Може проводиться як в грубій формі, так і в
завуальованій
Перенесення приватного факту в сферу загального, зведення одиничного випадку в ранг системи.
Зворотній методика - штучне дроблення єдиного ланцюжка подій на окремі факти
Використання чуток, домислів, упереджених тлумачень замість достовірних фактів і думок,
заснованих на аналізі наявної інформації.
Маніпулятивні технології софістичного типу, тобто засновані на прийомах підміни понять,
порушення принципу силогізму в аргументації, побудова дедуктивних і індуктивних ланцюжків на
свідомо неправильних передумовах (твердження зв'язку між фактами / подіями там, де її насправді
немає). Сюди ж відноситься підміна подій їх словесної декларацією
Впровадження в аудиторію «синдрому придбаної безпорадності», тобто політика навмисного
випинання в інформаційному полі негативних новин і подій (катастрофи, лиха, війни, епідемії, розгул
злочинності), виділення негативної інформаційної порядку незаслужено великої кількості
інформаційного поля (годин ефіру, перших шпальт в газетах). Подібна інформаційна обробка поступово
виробляє у індивідуума відчуття, що він живе в «світі зла», навколо нього тільки хвороби, страждання,
діють численні злочинці. Це надає йому пасивність і слухняність на поведінковому рівні, позбавляє волі
до змін.
Замовчування одних фактів і випинання інших.
Метод фрагментації - подача інформації шматками, порційно, прагнення перешкодити
індивідууму бачити картину в цілому
Методи, що застосовуються в класичній пропаганді - багаторазові повтори, метод «абсолютної
брехні» або т. Н. «Метод Геббельса» ( «Чим жахливіше брехня, тим легше в неї повірять»), створення
ефекту масовості потрібної точки зору, протилежна точка зору представляється відсталою,
непрогрессивное, її представники непомітно дескредітіруются
Створення помилкових авторитетів і експертів. Персоналії, які транслюють вигідну
маніпуляторам точку зору, незаслужено звеличуються, активно просувається їх образ як експертів,
визнаних авторитетів в даному питанні,
Створення лжесобитій, містифікація. Ініціювання замовних інфоприводів.
Підміна фактів і ідей красивими, але беззмістовними гаслами, закликами, цілями.
Метод дисонансу: просування альтернативних фактів, цінностей і уявлень, що руйнують
механізми трансляції історичної пам'яті, загальні символи і цінності цільової групи (концепція
молекулярної революції А. Грамші).
Питання для самоконтролю:
1. Наведіть три приклади для трьох різних прийомів маніпулювання свідомістю
2. Наведіть три приклади для трьох різних прийомів маніпулювання поведінкою
3. В чому суть «метода Геббельса»?

Масштабний автоматизований аналіз соціальних коментарів дозволяє виявляти кіберманіпуляторів. Існує ряд ознак такого роду «маніпуляційної атаки», наприклад поява в короткий
відрізок часу в інформаційному просторі великої кількості однотипних (нерідко, тези, що містяться в
них, дублюються слово в слово) постів, коментарів, питань і т.д. в різних публічних обговореннях,
об'єднаних спільною ідеєю або спрямованих на одну мету (часто, на розпалювання конфлікту або
ініціювання нетерпимості в потрібному для маніпуляторів напрямку). Такі повідомлення найчастіше
мають емоційну, експресивну забарвлення, цілком звичайний перехід на особистості, образи і погрози.
Структурно подібні пости будуються навколо потрібної маніпуляторам ідеї у вигляді спрощеного тези,
аргументованість якого нерідко обумовлюється не здоровим глуздом, а силогізмами і софістичними
прийомами (т.зв. «пропагандистські штампи»). Якщо атака здійснюється адресно в сторону якогось
публічної особи, точка зору якого невгодна маніпуляторам, то додається інтернет-цькування, буллінг,
спроби розкриття конфіденційної інформації, тролінг, флейм-атака (навмисне заповнення паблік в
соцмережах, що належать цілі атаки, масою порожніх і провокаційних повідомлень , з метою
дискредитації мети в очах передплатників, нанесення психологічного шкоди, врешті-решт, відволікання
мети від участі в публічній дискусії і напрямок її зусиль на «вирішення проблем»). Застосовуються
методики «інформаційного шуму» і «інформаційного хаосу» - заповнення публічного простору
тисячами інформаційно порожніх статей, сюжетів, тим, інфоприводів, «утоплення» дискусій і
обговорень в тисячах коментарях. Якась загальна точка зору, що просувається таким способом через
тисячі фейковий новин і обговорень створює індивідуума помилкове враження, що «так думають всі».
Систематичний аналіз публікацій таких інформаційних повідомлень і коментарів дозволяє незабаром
розпізнати проведену акцію і зробити припущення про її зразковою мети.
Однією з форм протидії маніпуляції є критичний аналіз інформації, що надходить, організація
отримання інформації з різних джерел.
Аналіз суперечать джерел (по обидва боки), виявлення загальних і різних за відомостей.
Отримання інформації з перших рук, спілкування з представниками груп, задіяних в ситуації.
Виявлення маніпуляторів і аналіз просуває ними точки зору.
Аналіз ставлення різних груп в соціальних мережах та інших публічних джерелах.
Способи протидії прямим маніпуляціям:
Зовнішня згода (почати з того, з чим згоден, можна навіть привести аргумент на користь слів
опонента). Полягає в тому, що адресат виділяє з промови маніпулятора ті положення, з якими може
погодитися. Іншу інформацію пропускає «мимо вух», або перефразовує її.
Перефразування «-» в «+», констатація фактів. Як правило, застосовується при маніпуляціях
негативною форми (викликають негативну емоцію у об'єкта маніпулювання).
Зміна теми розмови, відтягування остаточної відповіді (прийняти інформацію до відома і
відкласти рішення на завтра, «ранок вечора мудріший»).
Ігнорування негативної оцінки або відмова від відповіді (наприклад: «не відповідатиму на цю
репліку, відповісти на неї - значить принизити самому»; «це питання я обійду мовчанням ...» і т. П.).
Підвищення рівня компетентності, критичність сприйняття, формування наукового способу
мислення [13]. Критичність сприйняття незалежно від базового рівня знань здатна значно обмежити
глибину і тривалість впливу маніпулятивних технологій на людину.
Питання для самоконтролю:
1. Чи можливі дієві засоби виявлення маніпуляції?
2. Які зовнішні ознаки маніпуляції ви можете навести?
3. Чи достатньо виявити маніпуляцію для її деконструкції?

9. Засоби протидії та спротиву маніпуляції

1. Помилкове перепитування, або оманливі уточнення.
В даному випадку маніпулятивний ефект досягається за рахунок того, що маніпулятор робить
вигляд, що хоче краще щось усвідомити для себе, перепитує вас, однак повторює ваші слова тільки
спочатку і далі тільки частково, вносячи в зміст вами раніше сказаного інший сенс, тим самим
змінюючи загальне значення сказаного на догоду собі.
В такому випадку слід бути гранично уважним, завжди вслухатися в те, про що вам говорять, і
помітивши підступ - уточнювати раннє вами сказане; причому уточнювати навіть у тому випадку, якщо
маніпулятор, роблячи вигляд що не помічає ваше прагнення до уточнення, намагається перейти на іншу
тему.
2. Навмисна поспішність, або перескакування тем.
Маніпулятор в даному випадку прагне після озвучування будь-якої інформації - спішно перейти
на іншу тему, розуміючи, що ваша увага тут же переорієнтується на нову інформацію, а значить
підвищується ймовірність того, що колишня інформація, яка не була «опротестована», дійде до
підсвідомості слухача; якщо інформація доходить до підсвідомості, то відомо що після того як будь-яка
інформація виявляється в несвідомому (підсвідомості), через час вона усвідомлюється людиною, тобто
переходить до тями. Причому якщо маніпулятор додатково посилив свою інформацію емоційним
навантаженням, а то і ввів її в підсвідомість методом кодування, то така інформація з'явиться в
потрібний маніпулятору момент, який він сам і спровокує (наприклад, використовуючи принцип
«якорения» з НЛП, або, іншими словами, активувавши код).
Крім того, в результаті поспішності і перескакування тим, стає можливим за порівняно
невеликий період часу «озвучити» велика кількість тем; а значить цензура психіки не встигне
пропустити все через себе, і підвищується ймовірність того, що певна частина інформації проникне в
підсвідомість, і вже звідти буде впливати на свідомість об'єкта маніпуляцій у вигідному маніпулятору
ключі.
3. Прагнення показати свою байдужість, або псевдо-неуважність.
В даному випадку маніпулятор намагається якомога байдуже сприймати і співрозмовника і
отримувану інформацію, тим самим несвідомо змушуючи людини намагатися будь-що-будь переконати
маніпулятора в своїй значущості для нього. Тим самим маніпулятору залишається тільки керувати
виходить від об'єкта своїх маніпуляцій інформацією, отримуючи ті факти, які раніше об'єкт не збирався
викладати.
Подібна обставина з боку людини, на якого спрямована маніпуляція, закладено в законах
психіки, змушуючи будь-якої людини прагнути будь-що-будь довести свою правоту, переконавши
маніпулятора (не підозрюючи, що це маніпулятор), і використовуючи для цього наявний арсенал
логічної керованості думок , - тобто вручення нових обставин справи, фактів, які, на його думку,
можуть йому в цьому допомогти. Що виявляється на руку маніпулятору, який вивідує необхідну йому
інформацію.
Як протидія в даному випадку рекомендується посилити власний вольовий контроль і не
піддаватися на провокації.
4. Хибна ущербність, або уявна слабкість.
Даний принцип маніпуляції спрямований на прагнення з боку маніпулятора показати об'єкту
маніпуляцій свою слабкість, і тим самим домогтися бажаного, тому що якщо хтось слабкіше,
включається ефект поблажливості, а значить цензура психіки людини починає функціонувати в
розслабленому режимі, як б не сприймаючи надходять від маніпулятора інформацію всерйоз. Таким
чином інформація, що виходить від маніпулятора проходить відразу в підсвідомість, відкладається там
у вигляді установок і патернів поведінки, а значить маніпулятор досягає свого, тому як об'єкт
маніпуляцій сам того не підозрюючи через час почне виконувати закладені в підсвідомість установки,
або, іншими словами, виконувати таємну волю маніпулятора.
Головним способом протистояння є повний контроль інформації, що виходить від будь-якої
людини, тобто будь-яка людина це противник, і його треба сприймати всерйоз.
5. Хибна закоханість, або усипляння пильності.
За рахунок того, що один індивід (маніпулятор) розігрує перед іншим (об'єкт маніпуляцій)
закоханість, надмірне повагу, шанування і т.п. (Тобто висловлює свої почуття в подібному ключі), він
домагається незрівнянно більшого, ніж чим якби відкрито про щось просив.
Щоб не піддатися таким провокаціям - слід мати, як говорив колись Ф. Е. Дзержинський,
«холодний розум».
6. Розлючений натиск, або непомірний гнів.
Маніпуляція в цьому випадку стає можливою в результаті невмотивованої люті з боку
маніпулятора. У людини, на якого спрямовані такого роду маніпуляції, виникне бажання заспокоїти
того, хто гнівається на нього. Для чого він підсвідомо готовий йти на поступки маніпулятору.
Питання для самоконтролю:
1. Які повсякденні практики слугують протидії маніпуляції?
2. Чи можна маніпуляцію перенаправити на маніпулятора?
3. Як цензура впливає на кількість та якість маніпулятивних технологій, що використовують?