Лекція 16

1. Вступ

Ключові слова: фрейм, фрейминг, рамки, рефрейминг, фреймування.
Функціональна структура феномену факту зазнає різноманітних трансформацій, зумовлених
як розвитком суспільних інформаційних потреб, так і диференціацією стильових особливостей
журналістської творчості. Реалії інформаційного протистояння, потреби у результативності
здійснення інформаційного впливу на споживачів інформації породжує різні маніпулятивні
технології, зокрема технологію фреймингу, яка широко опирається на інтерпретаційні властивості
феномену факту [2; 3].

З іншого боку, потреба суспільства в достовірній інформації, фактологічно і документально вивіреній,
зумовила формування 1960-1970-х роках оригінального стилю письма, який набув відомості як «нова журналістика» (New journalism) [1]. Факт в «новожурналістському» творі не просто виконує функції верифікатора чи аргумента, факт має бути почерпнутий із реального життя. Фактологічна інформація,
підтверджена документально, набула статусу основи контенту та вираженням редакційної політики мас-медіа.

Висвітлення реальних фактів у формі художнього наративу стало стрижнем журналістської творчості, яка використовує різні літературні стилі, жанрове різноманіття, універсальне тематичне охоплення. У новій журналістиці фактологічність та  документальність творів виявляється не тільки в тенденціях, методах відбору та опрацювання матеріалу, але й в певній суб’єктивізації подання матеріалу, реалізації необмеженого
інтерпретаційного потенціалу фактів. Факт реалізує свою поліфункціональність шляхом виконання певної ролі, певного цільового призначення в межах соціально-комунікаційної системи, опираючись на притаманні йому властивості. Властивість – сутнісна характеристика реалії, тобто факту.

Властивості факту визначають його сутність у відношеннях з іншими речами, виявляючи його співвіднесеність
з когнітивними, мисленнєвими процесами. Властивості феномену факту становлять своєрідну систему, цілісність якої формує взаємна зумовленість існування та послідовність реалізації кожної із властивостей. До кола властивостей фактів належать об’єктність, інтерпретативність, керованість, результативність [3]. 

Об’єктність (предметність) фактів виявляється у їхній здатності до об’єктивізації відомостей системою соціальних комунікацій, тобто в здатності окремих процесів, дій, явищ реального світу бути виокремленими серед інших в просторі і часі та відображеними в мас-медіа. Решта фактів становлять контекст, тло, фактологічне середовище. Факти існують об’єктивно, незалежно від функції, яку вони можуть виконувати в журналістській творчості.

Введені в систему соціальних комунікацій через мас-медіа та соціальні мережі, факти виявляють властивості інтерпретативності, керованості. Експлуатуючи ці властивості, факти в журналістському творі реалізують свої функції, для яких притаманний усвідомлений та цілеспрямований характер реалізації. 

Інтерпретативність фактів виявляється в їхньому невичепному потенціалі бути по-різному витлумаченими і прокоментованими. Перебуваючи в інтерпретаційному полі, факт виявляє свою багатогранність, різноманіття.
Водночас, функціонуючи в межах однієї інтерпретації, факт відтворює лише той фасет, що відповідає стратегічним і тактичним інтересам інтерпретатора, і втрачає плюралізм трактування, представлення різних поглядів на факт. В умовах інформаційної війни керованість фактів виявляється у їхній здатності бути об’єктом в технологіях нейролінгвістичного програмування, зокрема в технології фреймування та
рефреймування. Під час фреймування відбувається керування когнітивними (мисленнєвими) процесами і звичками, коли певний факт цілеспрямовано вбудовується в стійку структурну схему репрезентації –
когнітивне утворення (знання, очікування), що організує інформацію. Методика дозволяє змінити погляд, під яким та чи інша людина бачить певну інформацію, цим самим змінюючи думку про саму інформацію. 

У теорії нейролінгвістичного програмування фрейм трактується як стійка структурна схема репрезентації, когнітивне утворення (знання та очікування), що організує інформацію. Це «рамка», пов’язана із встановленням обмежень щодо подій чи явищ навколишнього світу [2]. Сенсорно-фізіологічні, ментально-когнітивні, суспільно-соціальні фрейми (традиції, звички, ритуали, церемонії) порушуються і розбудовуються. Сенсорно-фізіологічні фрейми, грунтуючись на відчуттях органів нашого тіла, дають можливість з очевидних фактів конструювати фрейми, які б змушували людей бачити реальність у тій формі, як йому вигідно. Ментально-когнітивні фрейми, грунтуючись на здатності людей по-своєму трактувати явища суспільного життя, породжують мисленнєві зв’язки, що керують стереотипами, переконаннями, обмеженнями чи теоріями.
Фрейми привчають навмисне упускати якісь реалії, а іншим надавати надмірного значення.
Суспільно-соціальні фрейми, грунтуючись на отриманому досвіді від попередніх поколінь (звичок, доктрин, стереотипів, шаблонів, ритуалів, церемоній та табу особистого та соціального життя), покликані подолати бар’єри та обмеження для досягнення успіху на різних щаблях: в гібридній війні, в інформаційній війні, в подоланні конфліктної ситуації в діловій сфері. 

Під час рефреймінгу відбувається зміна сприйняття події шляхом виходу за рамки звичного сприйняття. Так, рефрейминг змісту передбачає зміну назви поняття (події, явища, особи), залишаючи контекст без змін. Рефрейминг контексту змінює контекст на такий, у якому факт змінює своє значення, наприклад один і той самий факт може бути витлумачений як в позитивному, так і в негативному світлі [2]. У масс-медіа активно використовується такі техніки: рефрейминг шляхом показу іншої сторони, рефрейминг за допомогою «ПРОТЕ», використання альтернативного запитання, конотацій. 

Ефект від інтерпретації фактів та керування фактологічною інформацією завжди є результатом, однак він може мати двоякий характер: і прогнозований, і непередбачуваний, такий, що лежить поза межами первинних намірів мовця, коли виникає суперечність між семантикою і прагматикою мовного висловлювання про факт. Результативність фактів виявляється у нерозривному причиннонаслідковому зв’язку причин їхньої появи та
їхнього існування. Факт – це завжди кінцевий результат попереднього шляху розвитку, який складають набуті позитивні або негативні, якісні або кількісні зміни. 

2. Термінологія поняття медіафреймінг: функції та класифікація

Визначення понять медіафрейму, фрейму та фреймування в межах
медіа
В ході дослідження теоретичної частини поняття медіафреймування було
виявлено, що наукові праці часто ототожнюють різні за своєю суттю поняття.
Наприклад, якщо розглядати фреймування з точки зору соціальних наук,
то: «Фреймом у соціальній теорії називають набір концептів і теоретичних
підходів до того, як індивіди, групи та суспільства організовують, сприймають
та описують реальність» [55]. Тобто це визначення характеризує фрейм як
психологічний метод впливу на окремих індивідів чи цілі верства суспільства.
Однак, це визначення не має в собі вичерпного пояснення всієї глибини
досліджуваної нами дефініції.
Окремим сегментом є суто технічна характеристика фреймів: «Фрейм,
кадр (в комп'ютерних мережах і телекомунікації) – блок цифрових даних для
передачі інформації. Він включає в себе елементи синхронізації кадрів, тобто
послідовність бітів або символів, що робить можливим для приймача визначити
початок і кінець кадра в потоці символів або бітів. Якщо приймач підключено до
системи в середині передачі кадру, він ігнорує дані, поки не виявить
послідовність кадрової синхронізації» [54]. Тобто поняття інтерпретується як
частина відеоряду, що має багато спільного із визначенням терміну кадру.
Згідно найзагальнішого визначення цього складного
багатофункціонального поняття розуміється наступне: «Фрейм (англ. frame –
«каркас», «рамка») – це структура, що описує деякий складний об'єкт або
абстрактний образ або модель для представлення деякої концепції (метод
представлення знань). Модель містить слоти, визначені фасетами. З такої моделі
певної концепції нічого не можна забрати, атрибути моделі можна лише
заповнити» [60].
12
За Гофманом, «концептуальні фрейми – способи організації досвіду,
структурують індивідуальне сприйняття суспільства. Практика фреймінгу
передбачає соціальне конструювання соціального феномену – за допомогою
медіа, політичних або соціальних рухів, політичних лідерів або інших агентів та
організацій» [55]. Тобто якщо уявити фрейм як справжню рамку, яка
накладається на інформаційне поле , мов на аркуш паперу на якому написані
цифри, то в середину рамки потрапляють лише вибіркові факти з певним
емоційним набором.
В. Різун дає наступне визначення терміну: «фреймами називаються
когнітивні структури, які керують нашим сприйманням та нашими уявленнями
про світ. Медіа виконують важливу роль у створенні ментальних фреймінгів, які
визначають характер і спрямування розуміння дійсності аудиторією»[22]. З
цього визначення випливає наступна дефініція терміну фрейм – це обрамлення,
певний кут погляду на факти, крізь призму якого інформація інтегрується в
медійний контент. Також, приходимо до висновку, що це один із способів
формального збереження інформації в підсвідомості людини за рахунок
когнітивних маніпуляцій. Медійники часто створюють фрейми з навмисною
метою і випадково. В залежності від форми подачі рамки і кута погляду на факт,
змінюється і декодування реципієнтами інформації.
Г. Почепцов тлумачить під визначенням фрейму готові інтерпретаційні
структури, які дозволяють структурувати світ, що нас оточує. Також дослідник
зазначає, що при зіткненні факту та фрейму перемога залишається за фреймом.
Висловлюючи один й той самий факт, його можна подати по-різному, все
залежить від обраного кута зору [21].
Ще у журналістиці часто використовують термін фрейм як визначення
«скелету» сюжету або статті. Усі сюжети, байдуже якої тематики і дати
створення містить в собі наступні елементи: лід або вступне слово, закадровий
текст, синхрон, інтершум та кінцівку. А основний вплив на реципієнта
інформації має найбільш креативні частини контенту журналістів. Зокрема, це
стосується заголовків та вступних слів телеведучих. Ще значний вплив мають
13
використані синхрони відзнятого відео чи кадри, власноруч відібрані
медійником.
Однак, це не прикінцеве означення тому що фреймування, в межах різних
сфер знань інтепретується з великою кількістю тематичних проблематик
гуманітарних наук, зокрема в соціології, психології, лінгвістиці,
літературознавстві, соціальних комунікаціях, журналістиці. Це суттєво збільшує
обсяг інформації для дослідження проблематики фреймів і сповільнює процес їх
обробки.
Західні комунікаційники пропонують дуже розповсюджене означення
терміну, проте яке виникло ще в кінці 90-х років ХХ століття в роботі
дослідників Гамсона та Модільяні. Вони зазначають, що фрейм – це основна
наскрізна лінія контенту комунікаційного характеру, яка розкриває сенс і вміст
інформаційного меседжу, закодованого в цьому контенті. Згідно тверджень
дослідників, ця наскрізна лінія охоплює в своєму вмісті проблематику, етичні та
моральні міркування і створює журналістику рішень. Тобто, в межах цієї
дефініції, фрейм – факт об’єктивної реальності, котрий доноситься до аудиторії
медіа в певному вигляді. А це в свою чергу породжує простір для суб’єктивного
сприйняття та маніпуляцій[56].
Найбільш очевидно, що основою медіафреймінгу є медіафрейм.
Рівнозначно до кількості визначень медіафреймінгу, медіа фрейм теж має безліч
тлумачень. Є випадки тотожності визначення з процесом створення медійниками
чи медіа загалом умовного факту дійсності, що має на меті зміну реальної
картини світу на умисно вигадану медійною структурою чи окремим медійним
індивідом. Іноді також можна інтерпретувати медіафрейм як результат
медіафреймінгу, тобто частину структури поняття медіафреймування.
Також, аналізуючи медіафреймування, ми можемо припустити, що на
користь твердження про відносність понять медіафрейм і медіафреймування,
можна зазначити і інший тип фреймів – адвокативний фрейм. Тобто на етапі
створення комунікаційної стратегії задля промоції умовного факту дійсності, що
стосується заходів присвячених певній групі інтересів, медійники начастіше
14
використовують конкуруючі ринкові характеристики факту, що можуть
виділити його серед інших. Це створює момент, коли медіафреймування вже
відбулось, але медіафрейм ще не використаний.
В залежності від того, хто є основним власником того чи іншого фрейму,
вони поділяються на спільні та індивідуальні. Спільні дають змогу медійникам
створити упаковку події за лекалом вже готових шаблонів і транслювати подібну
швидку інтерпретацію аудиторії. Завдяки такому методу відбувається економія
інтелектуальних та часових ресурсів медійників, що створюють текст, бо їм не
потрібно щоразу аналізувати контексти подій, що пов’язані описуваними
фактами об’єктивної дійсності, а достатньо всього лиш помістити
структурований текст в заготовлений медіафрейм. Індивідуальні медіафрейми
навпаки інтерпретують глибоко закоренілі стереотипи в образах та ідеях, крізь
призму яких реципієнт розглядає інформацію.
У межах нашого дослідження найбільший інтерес становить канотація
медійних фреймів, тобто таких, що формуються за допомогою комунікативної
функції медіа та соціальних мереж. Таким чином і медійній фрейми в підтримку
не є повністю медійними – вони створюються не журналістами, а окремими
суб’єктами журналістської діяльності, що мають на меті створити певну рамку
про той чи інший факт дійсності. Це найкраще визначаєтся тлумаченням фрейми
в підтримку медіа.
Також важливо зазначити, що механізм створення медійного фрейму в
західному варіанті широкого аргументується та доповнюється. Цей процес
називають frame building (побудова медійного фрейму). Теорії конспірологічних
фактів часто підміняють учасників процесу такого медіафреймування. Існує
поширений суб’єктивний стереотип про те, що до створення подібного
медійного контенту залучені владні структури, елітні конгломерати, групи за
комерційними інтересами та представники лобістського руху політичних та
підприємницьких структур. Також досить популярний стереотип про те, що
журналісти та медійники части використовують цю технологію для створення
15
навмисно суб’єктивних фактів дійсності, аби спотворити враження реципієнта
стосовно тієї чи іншої події.
Не менш важливим є, нарешті, широко поширений підхід у західній
політичній комунікації щодо розподілу медійних фреймів на еквівалентні і
акцентні. Перші (фрейми еквівалентності) впливають на сприйняття інформації
через використання журналістами конкретних фраз і виразів, які, однак, не
породжують логічних протиріч і не змінюють суті переданого повідомлення.
Класичний приклад - дилема "стакан наполовину порожній проти стакана
наполовину повного": обидві формулювання виражають той самий сенс. Другі
(фрейми акцентуації) зосереджують увагу аудиторії на певних аспектах
описуваного явища, при цьому приглушуючи інші. Це досягається шляхом
маніпулювання характером представлення конкретного сюжету. В результаті, на
відміну від еквівалентних фреймів, може виникати розбіжність між тим, що було
згадано, і тим, про що журналіст вважав за краще умовчати. На нашу думку,
логічним продовженням цього поділу може бути розподіл медіафреймів на
основні і другорядні. На нашу думку, варто називати переважаючі в контенті
медіафрейми – основними, а ті, що виконують допоміжну функцію –
другорядними. Подібне розподілення має на меті виокремити ситуації, коли
об’єктивний факт дійсності аналізується медійником лише частково, створюючи
простір для умовиводів реципієнта та має на меті приховати інші аспекти факту.
Підсумувавши можна зазначити, що фреймінг – це багатогранна сполука,
що має на меті не тільки виокремити потрібну для медійників характеристику
факту, а й приховати ті, що медійник вважає за потрібне не озвучувати. Завдяки
цьому журналіст може впливати на те, яку суспільну думку формує в своєї
аудиторії та який вплив вона має на аудиторію медіа.
Терміни фрейм та фреймінг з'явилися в науці у 70-х роках XX століття і
стали об'єктом вивчення в різних галузях, включаючи журналістику.
Журналістика, зокрема, є підґрунтям для вивчення цих понять, оскільки в медіа
фрейми виконують різноманітні функції: вони є не лише елементами структури,
але й маркерами інтерпретації змісту інформації, художньо-технічними
16
засобами, а також засобами впливу та маніпуляцій. Інтерес до цих явищ в
журналістиці викликаний, передусім, їхнім маніпулятивним характером у
контексті фрейму та фреймінгу. [57].
Першою людиною, яка заговорила про перевагу медіафреймінгу у
новинах, був американський дослідник Роберт Ентман, який у 1991 році
розслідував 2 подібні події – катастрофу південнокорейського літака, збитого
радянськими ВПС у 1983 році, та висвітлення в ЗМІ іранського літака, збитого
радянськими ВПС у 1983 році. Військово-морський флот США в 1988 році.
Якщо перший інцидент був описаний як «нещадні акти насильства загарбників
проти невинних громадян», то другий інцидент був описаний як «технічні збої
та нещасні випадки» . «Перше посилило недовіру до Радянського Союзу, а друге
посилило підтримку американської зовнішньої політики. [58].
Одні і ті ж способи кадрування можуть бути використані відносно до
різного медійного контенту. Факти дійсності, що відбувались в Українському
інформаційному полі, дають дуже багато прикладів. Найбільш показові
стосуються звичайно найрезонансних подій, таких як збиття малазійського
«Боїнга» і епопея з першої російської гуманітарної колоною. При висвітленні
цих сюжетів у багатьох західних і українських медіа (а також в опозиційних
російських) «автоматично» були задіяні медіафрейми, згідно з якими російська
федерація – це держава агресор, що прагне захопити собі південь України і тому
надає повномасштабну приховану військову підтримку «сепаратистам», ведучи
гібридну війну. Тут стикаємося з ситуацією, коли характеристик, що дає теорія
встановлення атрибутивної порядку денного, було б явно недостатньо для
повноцінного аналізу. Для отримання цілісного уявлення про комунікативні
стратегії різних медіа потрібен був би облік тих самих фреймів, які, як
з'ясовується, можуть «кочувати» від одного сюжету до іншого.
Ці аргументи ясно показують, що формування кадрів і визначення порядку
денного другого рівня – це не одне й те саме. Крім того, інколи фреймворки
дозволяють розглядати та аналізувати фактори, які виходять за рамки теорії
встановлення порядку денного. Водночас ми не заперечуємо схожість і високий
17
методологічний потенціал обох підходів. Розроблено, щоб допомогти вченим
визначити характеристики комунікативних стратегій і стратегій інформаційного
протистояння, які можуть доповнювати одна одну в багатьох ситуаціях.
Один і той же аспект будь-якого предмета, очевидно, може бути
представлений різними способами. Типовий приклад – інцидент в Одесі 2 травня
2014 року, про який повідомили російські, західні та українські ЗМІ. Однак
існують різні теорії, чому це сталося. В одних виданнях винними у загибелі
десятків людей визнавали «українських націоналістів», в інших звинувачували
провокаторів серед антимайданівців. Що це говорить про наведену вище
дискусію? У рамках теорії визначення порядку дня проаналізувати цей сюжет
досить складно: він усвідомлюється всіма в реальності, а прості розрахунки та
порівняння ускладнюють дослідникам повне розуміння суті події. Його
освітлення. Щоб зрозуміти це, він неминуче звертається до аналізу систем
логічних зв’язків і аргументів, якими користуються журналісти, тобто що,
власне, є основою фрейму [58].
Ефекти фреймінгу – це когнітивні спотворення форми інформації, які
впливають на людське сприйняття, однак варто відрізняти фреймінг від поняття
«визначення порядку денного» (теорія порядку денного). Це явище означає, що
ЗМІ повідомляють про одні події та ігнорують інші, тоді як кадри новин
повідомляють про подію, але свідомо ігнорують деякі її аспекти. Класичним
фреймінгом можна назвати спосіб виділення фактів в інформаційному полі для
створення власної картини реальності без її деформації, тобто фреймворк, який
обрамляє чисте інформаційне поле. Основна ідея методу фреймів полягає в тому,
що кожен раз, коли людина дізнається про нову ситуацію, він буде звертатися до
своїх знань, набиратися досвіду і вибирати в своїй пам'яті кілька заздалегідь
відомих шаблонів ситуацій, які називаються фреймами. Обраний спосіб полягав
у тому, щоб зробити його придатним для візуалізації нової, але за своєю
конструкцією стереотипної ситуації всього класу, шляхом внесення невеликих
змін, додавання нових деталей без перебудови самого шаблону. Можна
стверджувати, що ця основа організовує наше розуміння світу в цілому і,
18
відповідно, наші щоденні дії (наприклад, коли ми оплачуємо поїздку або купуємо
щось у магазині). Таким чином, фреймом у цьому підході є структура даних, яка
використовується для представлення стереотипів [55].
Двора Яноу пропонує виділити такі аспекти медіафреймінгу:
- робота над інтеграцією сенсів (meaning-making);
- реалізація шляхом процесу відбору, категоризації та найменувань;
- імплікація через контент (story-telling);
- конструювання смислів (смислів проблем, ідентичностей, відношень,
взаємодій) [59].
Особливістю фреймінгу як механізму використання фреймів є те, що він
дозволяє виділити певні аспекти реальності та зробити їх більш помітними в
комунікативному тексті, підкреслюючи тим самим певне трактування проблеми.
[рандом].
Цей фреймворк є серйозним інструментом для створення постправди
тощо, оскільки інформація, яку подають ЗМІ, може впливати на світогляд
користувачів, а політичні та економічні сили можуть створювати якусь вигідну
реальність. Як результат – пропагандистські конструкції.
Є кадри, які природно циркулюють у суспільстві і не сприймаються як
інструменти маніпуляції чи темної пропаганди. Наприклад, рамка, створена на
основі суто інформаційного поля, може представляти точку зору в межах статті
без політичного впливу зверху вниз. Тому рамки, створені для маніпуляції,
важко відокремити від рамок, створених природною потребою людини
конструювати реальність відповідно до власних рамок, створених для соціальної
адаптації.
І. Гофман розглядає фрейми (колективні та індивідуальні) як інструменти
поділу структури реальності. Всі явища і процеси життя розбиваються на
ситуації, ознаки яких визнаються в суспільстві [55].
Фрейм, як зазначає І. Гофман за структурою передбачає наявність:
- зовнішніх та внутрішніх просторово-часових обмежень;
19
- ролей, які беруть на себе люди в межах заданої ситуації – тобто рольових
форм або формул особистостей;
- непотребу, тобто наявність деталей, які нерелевантні стосовно самого
фрейму. Не мають значення для ідентифікації фреймінгу;
- функціональна роль фрейму перетинається з особистістю автора,
персонажа та підкреслює індивідуальні риси останнього [55].
Основними функціями фрейму за думкою І. Гофмана є:
- упорядкування світу навколо;
- ідентифікацію поточних подій і усвідомлення їхнього значення;
- адаптування в межах нового досвіду за допомогою інтерпретації та
трансформації старих «схем»;
- фабрикацію, або обман [55].
Облаштування реальності за допомогою рамок забезпечує комфорт
існування. Зіставити події і факти з наявною в досвіді матрицею неможливо, а
відхилення від прийнятих рамок і накладення різних рамок завжди породжує
почуття страху, невдоволення і розгубленості. Приклади включають трюки та
хитрощі, помилки та падіння, випадковості, коли щось йде не за планом, і
реакцію людей на дискомфорт у незрозумілих ситуаціях. Крім того, кожна
людина має «комплекс ненормальності». Як тільки ми стикаємося з чимось, що
не має раціонального пояснення (наприклад, репортаж про НЛО), ми починаємо
шукати пояснення.
Людина вже народжується в упорядкованому світі, первинному світі,
стабільному «детермінованому реальністю» каркасі та вторинному світі, який
виникає в результаті трансформації первинного світу (сюди відноситься художня
література, особливо пов’язана з мистецтвом, ігри (включає все). . спортивні
змагання. ритуали і обряди. Технічні записи - презентація, виробництво,
виставка, моделювання, навчання). Проте процес кадрування реальності ніколи
не закінчується, і під впливом об’єктивних факторів постійно виникають нові
кадри.
20
Ідентифікація відбувається, наприклад, коли ми розрізняємо жест рукою,
щоб сигналізувати водієві таксі, і дружнє привітання. Розбийте ряд подій на
систему фреймів. Тут можуть виникнути помилки через такі ситуації, як
недосвідченість, хвороба чи зіткнення різних культурних парадигм. Тому
частіше помиляються діти, іноземці, люди з певними психічними розладами.
Процес пізнання, або «когнітивне розуміння того, що сталося», вимагає
інтерпретації: «Очевидно, — зазначає І. Гофман, — що та сама подія, яку ми
спостерігаємо, іноді має різні значення». Класифікується як голодний,
ввічливий. , ненажерливий, або ощадливий. У більшості випадків контекст
ситуації усуває неправильні інтерпретації та забезпечує правильне розуміння»
[55].
Маніпулятивна інтерпретація, за термінологією І. Гофмана, — це
активізація хибних фреймів для пояснення подій з метою створення негативного
досвіду. Будь-яке тлумачення пов'язане з ризиками з точки зору точності оцінки
ситуації. Завжди є ймовірність проігнорувати важливі ситуації або висловитися
нечітко (сама мова часто вводить в оману). Однак у таких випадках автор прагне
уникнути будь-яких непорозумінь і докладає для цього всіх зусиль. Маніпуляція
передбачає обман із самого початку. Несвідомі маніпуляції в основному
викликані наступними факторами:
- брак інформації щодо події (типову для інтерпретації нетипових ситуацій
або віддалених у часі історичних подій);
- єдине й непевне джерело інформації;
- втрати при трансляції та представленні [55].
І. Гофманн, розглядаючи досвід ЗМІ, доводить, що журналісти дійсно
приречені на повну маніпуляцію. Бо сам процес монтажу, зйомки та монтажу
пов’язаний із підбором, композицією, коментуванням та апріорним
спотворенням повідомлення. Це створює ілюзію автентичності. [55].
Свідомі маніпулятиви, на думку І. Гофмана, реалізуються за допомогою
таких засобів:
21
- допоміжні «дизайни» (супровідні дані), за допомогою яких досягають
викривлення факту (створення «незалежних свідчень», демонстрація
«багатозначних подробиць», поширення видуманих свідчень, використання для
доведення фальшивих джерел, документів);
- швидкі перемикання між фреймами за принципом «добрий» і «поганий»
слідчі;
- обманні ходи (відволікання уваги, маскування незвичного звичним,
ігнорування основного і посилення другорядного, нанизування обманів за типом
«скринька в скриньці»);
- пошук фальшивих зв’язків (сьогоднішньою мовою – конспірологія);
- несподіваний поворот теми;
- переакцентування уваги на зовнішні атрибути (вигляд людини, жести,
прояви почуттів);
- переакцентування уваги на зовнішні атрибути (вигляд людини, жести,
прояви почуттів);
- експлуатація здатності людини втягуватися у нав’язаний їй фрейм
(наприклад, популяризація публічних суперечок про справжній сенс політичних
подій);
- мовленнєві характеристики акторів фрейму і мовленнєві засоби впливу;
- «пастки в структурі фрейму» – власне, алогічні прив’язки в мовленні
одного фрейму до іншого [55].
Приклад, який став класичним, чудово ілюструє цей прийом. Якщо
чоловіка, який ніколи не бив дружину, запитати: «Ти перестав бити свою
дружину?», його автоматично заарештовують. Нав’язана реальність виходить за
рамки звичайних відповідей «так» і «ні», і жодні інші відповіді не
сприйматимуться серйозно.
Саме створення фреймів спрямоване на створення хибного, спотвореного
сприйняття дійсності. Якраз цьому моменту сучасні дослідники приділили мало
уваги. І. Гофман стверджує, що, забезпечуючи конкретні рамки для інтерпретації
ситуації, можна ефективно маніпулювати не лише через інтерпретацію. Не менш
22
ефективним засобом впливу на людей і громадськість є робота з самими кадрами.
Постійне переформулювання людьми впливає не тільки на сприйняття реальних
фактів, а й на сам кадр [55].
Методи рефреймінгу включають:
– створення самого фрейму («мова йде про візіонерів, візити гуманоїдів,
астрологічні прогнози; вигадується не лише діяльність, а й можливість такого
роду діяльності»), оскільки ці можливості базуються на втручанні інопланетян.
сил, вони принципово несумісні з нашою системою емпіричного знання. У
даному випадку це породження самої рамкової системи. Можна стверджувати,
що існує»);
- фреймова реконструкція (зміни просторово-часових координат, рольової
системи, рольової формули героя).
- дискредитація, саботаж, провокація, руйнування кадру та інші форми
хаотичної та нетипової поведінки актора в кадрі.
- втручання в налаштування фреймворку, "таємне шахрайство" - Нове
пояснення фреймворку для збентежених спостерігачів. Вони рідко бувають
переконливими, але це вже не має значення, тому що просто такі заяви
легітимізують обман шахрая. [55]. І. Гофман наводить приклад, коли заборонені
еротичні шоу маскувалися під майстер-класи з кінорежисури [55];
- фабрикація вигадок – створення ланцюжка оманливих кадрів, коли один
обман прикривається іншим [55].
Фрейми як засіб інтерпретації або маніпулювання під час передачі
конкретних фактів у тексті чи відео в медіа зазвичай виражаються за допомогою
таких елементів:
- вибір ракурсу та жанру;
- засіб складання і побудови розповіді.
- введення вставних історій, які дозволяють виявляти схожість або
підкреслювати контрасти в різних рамках.
23
- можливості слововживання та синтаксису (використання емоційної
лексики та мовних структур, незрозумілих слів, індивідуальних фонетичних
характеристик персонажів) [55].
Є кадри, які природно циркулюють у суспільстві і не сприймаються як
інструменти маніпуляції чи темної пропаганди. Наприклад, рамка, створена на
основі суто інформаційного поля, може представляти точку зору в межах статті
без політичного впливу зверху вниз. Тому рамки, створені для маніпуляції,
важко відокремити від рамок, створених природною потребою людини
конструювати реальність відповідно до власних рамок, створених для соціальної
адаптації [55].
Таким чином, цей фреймворк можна використовувати, щоб впливати на
світогляд користувачів за допомогою інформації, наданої ЗМІ, і створювати
якусь вигідну реальність політичними та економічними силами, роблячи
фреймворк корисним для створення постправди. Тепер ви можете
використовувати його як повноцінний засіб. Можна розглянути структури
постправди або пропаганди.
Підсумовуючи, можна чітко визначити визначення аналізованих термінів.
Фреймінг – це процес прийняття рішення про те, як подати інформацію, події чи
теми, щоб вплинути на сприйняття аудиторії. Основними типами каркасів є:
1. Проблемна рамка (problem frame);
2. Рамки дій (рамки дій);
3. Рамка перемоги;
4. Структура витрат (структура збитків);
5. Культурна основа;
6. Часові рамки.
24
Ці типи фреймінгу можна використовувати як окремо, так і в комбінації
для досягнення максимального ефекту в сприйнятті новин та інформації
аудиторією.
Медіа-фреймінг і фреймінг — пов’язані, але різні поняття. Медіафреймінг
— це окремий випадок кадрування, що відбувається в медіа-контексті. Це
зосереджено на тому, як інформація подається в ЗМІ, як інформація впливає на
сприйняття громадськості та як громадська думка формується через засоби
масової інформації.
Таким чином, медіафреймінг — це підмножина фреймінгу, яка
зосереджена саме на використанні медіафреймінгу для впливу на громадську
думку та ставлення аудиторії до певної події чи теми. Це може включати вибір
тем, підкреслення певних аспектів, використання заголовків та інших засобів
формування сприйняття..

3. Видо-типологічні характеристики поняття фреймінгу медіа

У рамках фреймінгових досліджень її можна поділити на дві течії: західну
та пострадянську. Історичні характеристики, які сформували появу фреймворків,
відрізняються в наш час, в основному через технічну підтримку, а саме Інтернет.
Він відіграє важливу роль у вивченні характеристик різних типів кадрів, оскільки
є фундаментальним засобом передачі інформації в сучасному світі [58].
Країни Західної Європи та Сполучених Штатів мають широко поширений
публічний доступ до Інтернету протягом багатьох років і мають краще
розвинену правову базу для управління інформацією, такою як авторське право,
плагіат та «темна мережа» [58].
Пострадянський інтернет-простір погано керований. У зв’язку з цим
законодавча база в країнах колишнього Радянського Союзу значною мірою не
конкретизована, а циркуляцію ідей у цифровому просторі неможливо
контролювати на рівні західних структур [58]. Ще одним критерієм, який
25
впливає на розробку різних типів кадрів, є швидкість і якість провайдера [58].
 Ці показники забезпечують більшу клієнтську базу користувачів ПК і
вищий рівень кваліфікації, що призводить до можливості створення контенту,
який може кількісно проникати в країни з обмеженим доступом або повільною
передачею інформації [58].
 Вільний доступ до всієї інформації на пострадянському просторі
унеможливлює використання лінійної системи. Це пояснюється тим, що якість і
кількість джерел інформації в цих країнах перешкоджає можливості формування
суспільних думок через класичні рамки [58].
 Західний дизайн спирається на довіру постійних читачів періодичних
видань. Потім він перемістився в Інтернет-простір, щоб збільшити свою
читацьку аудиторію та спростити спілкування між читачами та виданнями [58].
 Західний тип характеризується тісним взаємозв’язком політичних сил і
ЗМІ та є більш контрольованим, на відміну від пострадянського [58].
 Результатом такої співпраці є вид медіапродукту, який фіксує
найважливіші новини, тобто найважливіші події, що відбулися за останній
період (день, тиждень, місяць). Іншими словами, хоча головні канали новин
відіграють важливу роль у створенні фреймових моделей, оскільки вони за своєю
структурою тісно пов’язані з фреймовими моделями, важливо не плутати теорію
порядку денного з функціями, які насправді є фреймами. У новинних стрічках
соціальних мереж теми, які замовчуються в серії статей, тобто фрейми в самій
публікації, щоб уникнути висвітлення іншого явища, яке може бути пов’язане з
«важливішими новинами», необхідно створювати роботу. У деяких публікаціях
його уникають, оскільки його видаляють з виробничої лінії [58].
 Тому феномен західного варіанту кадрування можна назвати «ефектом
Шоа». Це спосіб представлення інформації, обмеженої лінійними структурами
та новинними стрічками, з використанням теорії порядку денного, пов’язаної з
кадруванням. Оскільки користувачі можуть бачити лише найпопулярніші
новини, соціальні компоненти (смисли), що містяться у кадрі, обмежені одним
напрямком, зі схожими значеннями, які не конкурують між собою. Люди, чия
26
політична (соціальна, життєва) позиція сформована «сліпими плямами», мають
однобокий погляд на ситуацію та недостатню поінформованість через
відсутність альтернативних рамок [58].
 Пострадянський фреймінг використовує паралельні, але іноді різні
значення та рамки для конструювання реальності. Тому це можна назвати
ефектом «калейдоскопа». Ідея полягає в тому, що людина отримує стільки
соціальних структур, що втрачає можливість перевірити реальність через
занадто багато альтернативних версій і починає чіплятися за одну з рамок,
запропонованих для його підтримки.
Тип кадру та його положення в інформаційному полі є додатковими
характеристиками, які описують робочий механізм кадру. Фіксовані кадри або
рухомі (нефіксовані) кадри вказують на те, що інформаційні поля, які
використовуються в статтях (засоби медіа), можуть змінитися за короткий час,
вектори натомість вказують на зв’язки між цими публікаціями в майбутньому.
Лінійний вектор кадрів представляє подію, реальність або факт у версії, на яку
не впливають зміни кадру, і накладається на інформаційне поле (фіксований
тип). Неврахування інших фактів, які не входять до цієї рамки, змінить
громадську думку, але не змінить напрямок інформаційного поля в наступних
публікаціях. Така конфігурація використовує логічні зв’язки між
опублікованими статтями (сюжетами, радіопередачами) у фондах [58].
Паралельний вектор фрейму – це варіант фрейму, який може змінювати
своє розташування залежно від зміни напрямку маніпулювання громадською
думкою (не фіксованого типу) у наступних публікаціях цього ж видання із
зазначенням думок (соціальних компонентів). подія. суперечать один одному в
ставленні [58].
Технічні характеристики західного фреймінгу пов'язані з широкою
базою користувачів соціальних мереж, яка охоплює всі вікові групи населення
[58].
Технічна особливість пострадянського фреймінгу полягає в тому, що за
допомогою ботів забезпечується правильна соціальна структура, прихована в
27
якомусь фреймі – механічні коментарі, штучне збільшення переглядів і лайків.
Інформація доступна в мережі, щоб забезпечити створення нових значень для
подій у певній структурі, створюючи ілюзію соціальної підтримки ідей,
використаних у статті, що призводить до спірального ефекту. Тиша відбувається
в межах мас[58].
Існують також інші типи каркасів, наприклад сенсорно-фізіологічний
каркас. Наші тілесні відчуття діють як природний каркас, який фільтрує наше
сприйняття реальності. Ми не бачимо інфрачервоного світла і не чуємо
ультразвукових хвиль. У той же час наші органи чуття можуть створити
ілюзорну, псевдооб’єктивну структуру, яка дає нам неправдиву інформацію.
Наприклад, щодня ми бачимо, як сонце сходить на сході та заходить на заході,
хоча насправді це не так. Пропаганда будує рамки, засновані на очевидних
фактах, і нав’язує інтерпретацію реальності, яка їм вигідна. [58].
Ментальний і когнітивний каркас. Усі ми маємо звичку тлумачити явища,
з якими стикаємося в житті. Наш розум знаходить зв’язки та керується
стереотипами та переконаннями, які вчать нас ігнорувати (ігнорувати) одні речі
та надавати надмірного значення іншим. Одним із найпоширеніших фреймів є
омана розуму, яку можна описати як «теперішнє = минуле». У цьому контексті
людина несвідомо вірить, що все, що відбувається (або станеться), є повторенням
того, що вже було. З точки зору феноменологічного сприйняття реальності кожна
мить унікальна [58].
Соціально-соціальна основа. Кожен з нас успадковує від попередніх
поколінь різноманітні звичаї, повчання, стереотипи, шаблони, ритуали, ритуали,
табу суспільного життя. Але не кожен може знайти в собі сили подолати
неіснуючі рамки та обмеження. Пропагандисти маніпулюють, направляють,
порушують та (ре)конструюють межі, щоб забезпечити перемогу в
інформаційній війні [58].
Тому залежно від типу та розташування інфосфери, а також її
технологічних характеристик фреймінг можна класифікувати на західний та
пострадянський, що дає змогу зрозуміти схеми побудови соціальних структур у
28
різних країнах. Деталізація аспектів, які створюють різні типи рамок за
допомогою географічних індикаторів, дозволяє нам висвітлити різні соціальні
структури, які формують реалії різних країн. Тому є можливість більш детально
вивчити численні ідеологічні течії, які штучно сформовані для маніпулювання
суспільством. Аналізуючи журналістський матеріал, варто звернути увагу на
вербальну комунікацію та візуальні ефекти на всіх рівнях. Медіаповідомлення
включають висоту й гучність голосу, його тембр, особливість, ритм, тон
повідомлення (саркастичний, жартівливий чи серйозний), наголос на певних
словах. Поле мовленнєвої комунікації визначається характером рольових
стосунків між учасниками діалогу, тому необхідно звертати увагу на те, хто що
говорить і кому журналісти дають можливість висловитися. Контекст має
значення в аналізі фреймів [58].
Фреймворковий аналіз — це метод вивчення взаємодії семантичного
простору та ментального простору мови, принципів моделювання, знання
значення мовних одиниць, методів структурування та репрезентації конкретних
частин людського досвіду. Він дозволяє вам стати та активізує загальні знання
та забезпечує взаєморозуміння в процесі голосового спілкування. Щоб
проаналізувати значення конкретної лексичної одиниці з когнітивної точки зору,
необхідно визначити область знань, яка лежить в основі значення конкретного
слова, і структурувати її. Змоделюйте структуру, яка визначає задане значення
[55].
І. Гофман пропонує здійснювати фреймовий аналіз за чотирма аспектами:
- фреймінг найменувань;
- фреймінг символічних значень;
- фреймінг через значення;
- фреймінг ідентичностей учасників [55].
Використовуючи методи фреймінгу, щоб привернути увагу людей до
інформації (наприклад, до політичної платформи партії чи передвиборчого
гасла), необхідно враховувати феномен інерції ідеї. Це явище може змусити
29
людину відкинути цю інформацію. Можливо, це правда, а можливо, це не
узгоджується з його структурою чи переконаннями [55].
Інерція ідеї - це тенденція схилятися до певного методу або способу
мислення під час вирішення завдання, ігноруючи всі можливі можливості, крім
першої. Недостатньо надати оточенню фактичні докази та спробувати змінити
переконання суспільства. Інерція ідей може серйозно зашкодити розвитку
суспільства, технологій і навіть країни [55].
За останнє десятиліття люди дедалі більше прагнули зрозуміти
психологічні процеси, які пояснюють ефекти кадрування, намагаючись
інтегрувати цю роботу, відстежуючи психологічні механізми, що стоять за
ефектами кадрування[53].
Для того, щоб виник ефект обрамлення, певне міркування — скажімо,
свобода слова в оцінці права групи ненависті на об’єднання — має бути
збережено в пам’яті, щоб бути доступним для пошуку та використання. Якщо,
наприклад, особа не розуміє поняття свободи слова, тоді свобода слова не є
доступною для розгляду, і особа не постраждає від рамок свободи слова[53].
Окрім того, що розгляд має бути доступним, розгляд має бути доступним,
тобто його потенціал активації має перевищувати певний поріг, щоб розгляд
було витягнуто з довготривалої пам’яті. Одним із способів підвищення
доступності є регулярне або недавнє спілкування з комунікаційною системою,
що підкреслює увагу. Міркування стають доступними через пасивний або
несвідомий процес[53].
Індивіди іноді будують свої думки на доступних і доступних міркуваннях
без свідомого обдумування. В інших випадках особа буде свідомо оцінювати
застосовність доступних міркувань (тобто доступність не буде достатньою
умовою для впливу). Уявлення про застосовність певної комунікаційної системи,
а отже, ймовірність того, що вона вплине на думку індивіда, зростає разом із
сприйняттям її сили чи актуальності[53].
30
Оцінка застосовності відбувається, якщо виконується одна з наступних
двох умов. По-перше, якщо люди достатньо мотивовані, вони будуть зважувати
конкуруючі міркування, які або спадають на думку спонтанно, або підказуються
рамками. По-друге, всі люди стануть більш мотивованими брати участь у
свідомому оцінюванні, коли вони піддаються протилежним міркуванням. Таким
чином, або особиста мотивація, або конкурентний контекст спонукатимуть
людей обдумувати альтернативи, щоб узгодити суперечливі міркування[53].
Загалом, люди черпають свої думки з набору доступних переконань, що
зберігаються в пам’яті. Лише деякі переконання стають доступними в даний
момент. З набору доступних переконань лише деякі є достатньо сильними, щоб
вважати їх доречними або застосовними до розглянутого предмета. Фреймінг
може працювати на всіх трьох рівнях, створюючи нові переконання щодо
проблеми, роблячи доступними певні наявні переконання або роблячи
переконання застосовними або «сильними» в оцінках людей [53].
Незважаючи на конотацію цих прикметників, немає нічого суттєво вищого
в придатному чи сильному кадрі, крім його привабливості для аудиторії. Сильні
рамки не слід плутати з інтелектуально чи морально вищими аргументами. Вони
можуть будуватися навколо перебільшень і відвертої брехні, граючи на страхах
і упередженнях громадськості. Сильні рамки часто спираються на символи,
схвалення та зв’язки з партійністю та ідеологією, і можуть бути ефективними у
формуванні думок за допомогою евристики, а не прямої інформації про суть
політики. Дійсно, це викликає занепокоєння, коли обґрунтування політики
будується навколо рамок лише тому, що вони, як відомо, викликають резонанс у
громадськості, а не тому, що вони стосуються основних аспектів проблеми. Силу
аргументів у політичних дебатах, їх справедливість і релевантність як аргументів
слід оцінювати окремо. У сфері громадянських свобод було встановлено, що
конституційні рамки, які посилаються на рішення Верховного суду, мають
непропорційний вплив на індивідуальне ставлення. Таке підтвердження сили
правових норм спрямовувати думки втішає тих, хто вірить у мудрість Суду чи в
верховенство права. Проте ми також можемо навести незліченну кількість
31
прикладів успішного використання фреймів, які були розроблені, щоб
згуртувати людей навколо расизму, ксенофобії, ідеологічного екстремізму та
інших менш благородних цінностей[53].
Деталізуйте, як люди оцінюють міцність каркаса. Важливим моментом тут
є те, що ефекти фреймування залежать від комбінації факторів, включаючи силу
та повторюваність фрейму, конкурентне середовище та індивідуальну
мотивацію. Крім того, за певних умов сукупний вплив комбінації кадрів може
відрізнятися від суми їхніх окремих ефектів. [53].
Подібна схильність до ідей і подій спостерігається протягом всієї історії
людства. «Одного разу до Наполеона з'явився молодий американський
винахідник Фултон і запропонував замінити французький вітрильний флот
кораблями на парових двигунах. Вони могли б перетинати Ла-Манш за любої
погоди і здійснювати десантні операції в найнесподіваніші для противника
моменти. Кораблі без вітрил? Сама ця ідея здалася великому полководцеві
настільки неймовірною, що він висміяв винахідника. На думку британських
істориків, Англія була врятована від вторгнення так само й тому, що Наполеон
не зміг оцінити винахід Фултона». В даному випадку інерція ідей проявилася у
вигляді повного заперечення чогось нового [53]. Загалом, сильні схильності
зменшують ефект кадрування, підвищуючи опір інформації, що не підтверджує
інформацію. Тим не менш, навіть ті, хто має тверді цінності, сприйнятливі до
створення нових питань, які ще не знайшли усталеного тлумачення. Елітні кадри
мають на меті звернутись до партійних та ідеологічних ухилів аудиторії.
Аргумент президента Буша про те, що поточна програма соціального
забезпечення є несправедливою по відношенню до меншин, є прикладом
аргументу, покликаного поєднати консервативну республіканську політику з
ліберальними цінностями з метою розширення підтримки такої політики.
Відданий ліберальний демократ, який вважає, що урядова політика має
зменшити расову нерівність, може зазнати перехресного тиску між його вірою в
рівність і його прихильністю [53].
32
Суперечливі результати виникають, частково, через нездатність
контролювати попередні установки, оскільки обізнані люди, як правило,
володіють укоріненими попередніми думками, які, як уже згадувалося,
зменшують сприйнятливість до фреймінгу. Після контролю за попередніми
ставленнями знання посилюють ефект фреймінгу, оскільки підвищують
ймовірність того, що міркування, наголошені в фреймі, будуть доступними або
зрозумілими індивіду [53].
 Таким чином, фрейм-аналіз можна назвати комплексним методом
дослідження, оскільки він включає в себе аналіз вербальної і невербальної
комунікації, візуальний ряд, безпосередній відбір фактів, кадрів, учасників
новини(того, хто з’являється в кадрі). Особливу увагу варто звертати на лексику,
серед якої може бути багато маркерів та оціночної лексики, які вже формують
певне ставлення до ситуації і не дають можливості дивитися об’єктивно[53].
Отже, фреймовий аналіз це – метод дослідження взаємодії семантичного
та розумового просторів мови, що дозволяє моделювати принципи
структурування та відображення певної частини людського досвіду, знань у
значеннях мовних одиниць, а також способи активації загальних знань, що
забезпечують розуміння в процесі мовної комунікації. Для аналізу значень тієї
чи іншої лексичної одиниці в когнітивному аспекті необхідно встановити
область знань, що лежить в основі значення даного слова, і структурувати її,
тобто змоделювати фрейм, що визначає дане значення.
А, інерція ідеї – це схильність до якогось конкретного методу і способу
мислення при вирішенні завдання, ігнорування всіх можливостей, крім –
єдиною, що зустрілася на самому початку. Мало пред'явити оточенню доведення
факту і спробувати змінити переконання, яких дотримується суспільство. Інерція
ідей здатна завдати чималої шкоди розвитку суспільства, технологій і навіть
країни [53].
Стверджуйте, що в багатьох політичних контекстах люди не стикаються
лише з однією структурою питання чи проблеми, як у традиційному
експерименті з формуванням (наприклад, рамка свободи слова чи рамка
33
громадської безпеки); швидше, вони піддаються впливу конкуруючих
кадрів [53].
Наприклад, прихильники егалітаризму з більшою ймовірністю
підтримають державні витрати, а прихильники економічного зростання з
більшою ймовірністю виступатимуть проти витрат, коли отримають подвійне
повідомлення, ніж коли отримають одностороннє повідомлення, яке суперечить
їхнім цінностям. Ті, хто є найбільш обізнаними, швидше за все, віддадуть
перевагу тому питанню, яке відповідає їхнім цінностям[53].
Проте ми підозрюємо, що ці результати застосовні лише тоді, коли
індивідуальні переваги щодо певної проблеми ґрунтуються на ключовому
ціннісному вимірі, наприклад свобода проти соціального порядку щодо
громадянських свобод або індивідуалізм проти егалітаризму щодо позитивних
дій. Коли питання є новим для порядку денного, громадськість не впевнена щодо
його ставок і того, як конкуруючі позиції співвідносяться з їхніми цінностями.
На стадіях формування проблеми кожна протиборча сторона може
стверджувати, що її позиція відповідає основним цінностям і пріоритетам
виборців, на яких вона спрямована[53].
Щоб уточнити наш попередній приклад, президент Буш просував свій план
капітального перегляду соціального забезпечення, стверджуючи, що нинішня
система є несправедливою по відношенню до афроамериканців, оскільки вони
мають коротшу тривалість життя порівняно з іншими групами, і тому можуть
розраховувати на нижчу загальну допомогу. Якби егалітарні виборці прихильно
відреагували на егалітарну структуру Буша та проігнорували твердження
демократів про те, що план Буша винагороджує інвестиційні компанії з Уоллстріт, вони діяли б відповідно до своїх цінностей. Але чи можна сказати, що цим
вони показали імунітет до ефектів кадрування? Здавалося б, точніше було б
зробити висновок навпаки, що стратегія формування кадрів Буша спрацювала
досконало в цьому сценарії, присвоївши ліберальне значення республіканській
політиці[53].
34
Нам потрібно далі досліджувати, чи конкуруючі рамки скасовують одна
одну та підсилюють існуючі цінності, штовхають людей у протилежних
напрямках чи спонукають до більш ретельної оцінки застосовності конкуруючих
альтернатив. Наш власний експериментальний аналіз конкурентних контекстів
виявив, що індивідуальні переваги є функцією попередніх цінностей і відносної
сили конкуруючих структур. Учасників нашого експерименту попросили
оцінити місцеву пропозицію щодо регулювання забудови та збереження
відкритого простору шляхом створення межі зростання міст. Їм були
представлені конкуруючі аргументи різної сили з обох сторін проблеми. Ми
виявили, що переваги людей щодо політики були стабілізовані відносним
пріоритетом, який вони надавали захисту навколишнього середовища, а не
сприянню економічному зростанню. Проте люди також оцінювали відносну силу
альтернативних фреймів і на них більшою мірою впливав сильніший фрейм у
дебатах[53].
Ці результати свідчать про те, що в змагальному контексті сила
опозиційного фрейму визначає дистанцію, на яку людина відходить від своїх
цінностей, навіть якщо в дебатах представлено фрейм, який відповідає цим
цінностям. Якщо фрейми скасовані, то особи, які отримали конгруентний фрейм,
погодяться з цим фреймом однаковою мірою незалежно від того, чи був
конкуруючий фрейм сильним чи слабким[53].
Основна передумова теорії фреймінгу полягає в тому, що проблему можна
розглядати з різних точок зору та тлумачити її як таку, що має значення для
багатьох цінностей або міркувань. Фреймінг відноситься до процесу, за
допомогою якого люди розвивають певну концептуалізацію проблеми або
переорієнтовують своє мислення щодо проблеми [53].
Традиційна модель очікування – це ідеалізована концепція ставлення як
короткого викладу певного набору переконань, яких індивід має щодо
суб’єкта [53].
Набір параметрів, які впливають на оцінку індивіда, становить «рамку
думки» індивіда. Наприклад, якщо особа вважає, що свобода слова домінує над
35
усіма іншими міркуваннями при вирішенні питання про те, чи має група
ненависті право на згуртування, ця особа вважає свободу слова. Якщо натомість
він чи вона звертає увагу на свободу слова, громадську безпеку та вплив мітингу
на репутацію громади, тоді його чи її думка складається з цієї суміші міркувань.
Очевидно, що думка людини може помітно вплинути на загальну думку (свобода
слова спонукає підтримувати право групи на об’єднання) [53].
Фрейми – це готові інтерпретаційні структури, які дають нам змогу
структуру вати світ навколо нас. Фрейми цікаві ще тим, що при зіткненні факту
та фрейму перемога залишається за фреймом. Ми можемо сказати, що це
випадковість, це неправда, віддаючи перевагу інтерпретаційній схемі, яка була
введена до того[53].
Фрейми використовують журналісти, розповідаючи про ті чи інші події.
Наприклад, з факту, що маленьку дитину в будинку вкусив пацюк, може
виникнути три різні історії, прив'язані до трьох різних фреймів [53].
Саме фрейм розставляє акценти, хто саме винний у цьому. Перше газетне
повідомлення: малолітня мати залишила дитину, бо пішла отоварюватися на
безкоштовні чеки, а пацюк саме в цей час напав на дитину. Зрозуміло, хто
винний[53].
Ще одне можливе повідомлення: інтерв'ю беруть у мешканців будинку, де
це сталося. Вони твердять: «Ми вже стільки часу вимагаємо, аби власник
будинку боровся з цими пацюками». Тут «ворогом» стає вже власник будинку, а
не мати. Можливе і третє повідомлення зі своїм фреймом. В ньому виступає
представник місцевого самоврядування і каже: "Федеральних грошей не
вистачає, ми нічого не можемо вдіяти, наразі стають можливими такі трагічні
випадки". Тобто один факт проінтерпретовано тричі [53].
Існує значна концептуальна плутанина щодо типів ефектів кадрування та
зв’язку між кадруванням і пов’язаними поняттями. Ми розрізняємо ефекти
кадрування акценту чи проблеми, на яких ми зосередилися, та ефекти
кадрування еквівалентності чи валентності. Ефекти еквівалентності виникають,
коли «різні, але логічно еквівалентні фрази змушують людей змінювати свої
36
переваги». Це, як правило, передбачає «подання тієї самої інформації в
позитивному чи негативному світлі» [53].
Приклади еквівалентних рамок зв’язку включають альтернативні описи,
такі як «90% зайнятості» проти «10% безробіття» або «97% знежиреного» проти
«3% жиру». Вони схожі на комунікаційні рамки акценту або проблеми, оскільки
обидва зосереджують увагу респондента на конкретних міркуваннях (наприклад,
свобода слова чи громадська безпека; безробіття чи зайнятість). Однак рамки
еквівалентності використовують істотно ідентичні описи (наприклад, 90%
зайнятість = 10% безробіття; з точки зору раціональності рамки не мають
значення), тоді як рамки акценту зосереджені на якісно різних, але потенційно
значущих міркуваннях (наприклад, свобода слова чи громадська безпека). ).
Якщо розширення свободи слова логічно не тягне за собою зниження
громадської безпеки, не можна ототожнювати два типи рамок; найбільше, що
можна стверджувати, це те, що публічні обговорення питань громадянських
свобод сприяли сприйняттю – яке ми можемо назвати «соціологічною» – що
існує прямий компроміс між двома цінностями [53].
Психологічна модель, яку ми описали вище, повинна застосовуватися до
обох типів ефектів; однак у випадку фреймів еквівалентності, якщо людина
мотивована судити про їхню застосовність, він чи вона, імовірно, визнає
еквівалентність двох фреймів і буде байдужим до них [53].
Відмінність, яка породжує, мабуть, ще більше плутанини, це між
фреймінгом і праймінгом. Коли ввели термін «праймінг» у дослідження масових
комунікацій, вони визначили його так: «Привертаючи увагу до одних питань,
ігноруючи інші, телевізійні новини впливають на стандарти, за якими оцінюють
уряди, президентів, політику та кандидатів на державні посади. Праймінг
стосується змін у стандартах, які люди використовують для політичних оцінок».
Наприклад, люди, які знайомляться з новинами про оборонну політику, як
правило, базують своє загальне схвалення президента (або іншого політичного
кандидата) на своїй оцінці діяльності президента в оборонній сфері. Таким
чином, якщо ці люди вважають, що президент виконує відмінну (або погану)
37
роботу з оборони, вони демонструватимуть високий (або низький) рівень
загального схвалення. Якщо, навпаки, ці особи дивляться історії про енергетичну
політику, їхні загальні оцінки діяльності президента, як правило, базуватимуться
на його ставленні до енергетичної політики. Вчені накопичили значну кількість
доказів первинних ефектів [53].
Це значення праймінгу відрізняється від того, як його використовують
більшість психологів. Наприклад, скажіть, що «праймінг можна розглядати як
процедуру, яка збільшує доступність певної категорії чи конструкції в пам’яті».
Типова «процедура» підвищення доступності – це не те саме, що піддавати
людей постійному наголошенню медіа на проблемі. Тим не менш, Айенгар і
Кіндер та багато інших припускають, що наголошення ЗМІ на питанні пасивно
підвищує доступність цього питання. надати докази протилежного,
стверджуючи, що медіа-акцент на питанні не працює через доступність і, отже,
не схожий на праймінг, як це визначають психологи [53].
На нашу думку, представлену вище психологічну модель фреймінгу можна
узагальнити до праймінгу, припустивши, що кожен vi становить окремий вимір
проблеми або образ, який використовується для оцінки політика. Коли масова
комунікація привертає увагу до проблеми, ми очікуємо, що ця проблема матиме
більшу вагу через зміни в її доступності та застосуванні. Якщо це вірно, то
ефекти фреймування та те, що дослідники комунікації називають ефектами
праймінгу, мають спільні процеси, і ці два терміни можна використовувати як
взаємозамінні[53].
Останнє концептуальне розрізнення стосується оформлення та
переконання. відрізняти фреймінг від переконання, посилаючись на перше як на
зміну вагомого компонента, ставлення у відповідь на комунікацію, а на друге як
на зміну в компоненті оцінки, vi. Наприклад, під час оцінки нового житлового
проекту кадрування має місце, якщо комунікація спричиняє важливість
економічних міркувань порівняно з екологічними. Переконання виникає, якщо
комунікація змінює оцінку пропозиції за одним із цих аспектів, наприклад,
шляхом зміни переконань щодо проекту [53].
38
Кадрування має місце, якщо комунікація призводить до того, що
економічні міркування стають більш важливими порівняно з екологічними
міркуваннями. Переконання виникає, якщо комунікація змінює оцінку
пропозиції щодо одного з цих аспектів, наприклад, шляхом зміни переконань
щодо економічних наслідків проекту. Ця відмінність свідчить про те, що
більшість досліджень переконання зосереджені на оціночних компонентах
ставлення. На сьогоднішній день мало уваги приділялося тому, чи схожі
модератори та посередники формування та переконання[53].
Розрізнення між зміною змісту переконань і зміною ваги, присвоєної
різним переконанням у загальному ставленні, корисно підтримувати аналітично.
Однак, як ми зазначали вище, обговорюючи модель цінності очікування, багато
установок є фрагментарними і складаються з нечітких або амбівалентних
переконань, які не були узагальнені в загальному ставленні. Таким чином,
фрейми в комунікації часто вводять нові міркування щодо теми на додаток до
підкреслення існуючих переконань [53].
Наприклад, якщо вони очолили процвітаючу економіку протягом свого
першого терміну, чинні президенти, які прагнуть переобрання, погодяться, щоб
виборці надавали більшої ваги економічним оцінкам у своєму виборі. Але їхні
агітаційні повідомлення, які наголошують на економіці, повинні досягти двох
речей: вони повинні донести повідомлення про те, що їхня адміністрація добре
попрацювала з економікою, і вони повинні переконати виборців, що економіка
має бути основою їхньої оцінки. Це одночасно і переконливі повідомлення, і
обрамляючі повідомлення, які зміцнюють зв’язок між об’єктом і атрибутом
(наприклад, «демократи створили робочі місця та збільшили наявний дохід») і
збільшують вагу, яку надають цьому переконанню в атрибуті об’єкта [53].
Пов’язане завдання для майбутньої роботи стосується визначення
факторів, які роблять структуру міцною. Сильні рамки – це ті, які випливають із
публічного обговорення як найкраще обґрунтування для протистояння позицій
щодо проблеми. Ці фрейми вражають лідерів громадської думки та аудиторію як
більш переконливі, ніж альтернативні аргументи. Типова політична стратегія
39
полягає в тому, щоб зв’язати пропозицію з позитивною ідеєю чи цінністю,
широко поширеною серед населення. Наприклад, природоохоронні організації
виявили, що вони можуть заручитися підтримкою для державних програм
купівлі землі у приватних інтересів, пов’язавши програму з загальноприйнятими
цілями, такими як «чиста питна вода». Тому їхні кампанії часто припускають, що
збереження землі від забудови покращить якість води [53].
Але рамки, побудовані навколо конкретного значення, не працюють у
кожному питанні. Екологічна рамка є сильною структурою, коли її
використовують у місцевих дебатах щодо регулювання зростання, але вона мала
другорядний вплив на президентських виборах. Одна і та сама структура не
обов’язково вважається застосовною до різних проблем і контекстів. На жаль,
наявні роботи з переконання дають мало вказівок щодо умов сили – наприклад,
моделі подвійних процесів розрізняють джерела сили (наприклад, підказки чи
якість аргументу), але мало говорять про те, які фактори мають значення, коли
та що сприяє високому -якісний аргумент (або кадр) [53].
Низка досліджень вивчала ефективність різних видів закликів щодо
окремих тем, не роблячи висновків щодо елементів, спільних для переконливих
фреймів. досліджував відносний вплив різних закликів до голосування та виявив,
що немає різниці, чи зосереджувалося це повідомлення на громадянському
обов’язку, солідарності сусідів чи близькості виборів. Вчені намагалися
визначити, чи звернення до власних інтересів ефективніше в певних питаннях,
ніж в інших. Дослідження суперечок щодо громадянських свобод показують, що
конституційні принципи та ставлення до політичних груп, як правило, є
основними рамками, які використовують люди, щоб вирішити, чи терпіти
суперечливі групи. Таким чином, ми маємо перелік конкретних результатів
переконливості альтернативних фреймів з різних питань, але не маємо загальної
теорії, яка б дозволила нам передбачити, які фрейми, ймовірно, виявляться
найбільш застосовними до проблеми [53].
Цей напрям сьогодні дуже активно розробляється. Демократи навіть
кажуть, що республіканці останніми роками повністю "переформатували"
40
свідомість американців – саме зі створенням подібних фреймів на власну
користь [53].
Вище ми обговорювали, як рамки проблеми розвиваються з часом, у
деяких випадках змінюючи базове розуміння громадськістю того, що поставлено
на карту. Як відбувається ця еволюція, залишається погано зрозумілим; однак ще
менше вивчено те, як час кваліфікує вплив фреймів на людей. Більшість
досліджень ефектів кадрування складаються з одного сеансу для кожного
суб’єкта, причому ефекти перевіряються незабаром після контакту з
комунікаціями. У майбутніх дослідженнях слід вивчити вплив фреймінгу
протягом більш тривалого періоду часу, коли люди піддаються впливу потоків
конкуруючої інформації, призначеної для паралельного віддавання та отримання
політичних кампаній. Це дозволить нам дослідити, як різні темпи навчання та
забування впливають на величину ефектів кадрування, і визначити умови, за
яких люди можуть отримати щеплення від спроб маніпулювати їхніми
уподобаннями [53].
Якість громадської думки залежить від того, чи здатні громадяни з часом
навчатися. Навчання означає здатність обробляти та зберігати інформацію, а
також використовувати цю інформацію для формування стійких переваг щодо
питання. Громадяни повинні бути більш сприйнятливими до обговорення на
ранніх стадіях виявлення проблеми, коли вони менш обізнані про наслідки
проблеми. Ми вважаємо, що громадська думка має бути податливою на цьому
етапі, оскільки це покаже, що люди відкриті до аргументів та інформації [53].
Характеристика, яку ми бажаємо в громадській думці, – це підвищена
стабільність і, отже, менша сприйнятливість до фреймінгу залежно від впливу
інформації з обох сторін проблеми. Громадська думка з часом має зміцнюватися,
коли громадяни стикаються через засоби масової інформації чи в розмовах з
низкою аргументів навколо певної проблеми. Опір фреймінгу є більш важливою
якістю громадської думки після того, як люди мали можливість обміркувати
переваги доступних альтернатив [53].
41
Теоретично ми очікуємо, що ефект фреймінгу зменшиться при активній
взаємодії з проблемами. Зокрема, упереджене представлення проблем має бути
менш впливовим, оскільки громадяни стають підданими повному спектру
альтернативних аргументів. Конкуренція робить доступною більш
репрезентативну вибірку основних міркувань, ніж односторонні комунікації, і
тому забезпечує ширшу систему відліку для визначення власних переваг щодо
питання. Подібно до того, як питання двостороннього опитування дають більш
надійні відповіді, дебати та виборча конкуренція спонукають до оцінки
доречності альтернативних обґрунтувань і полегшують ідентифікацію політики,
яка відповідає цінностям людини. Знання, набуті під час змагальної кампанії,
мають зменшити сприйнятливість до упереджених фреймів шляхом підвищення
здатності оцінювати застосовність альтернативних фреймів [53].
Однак ці припущення залишаються неперевіреними. Жодне дослідження
не показало, чи вплив повного спектру альтернатив робить людину менш
вразливою до упередженого спілкування. Якщо переваги конкуренції
виявляються короткочасними, вони можуть не запропонувати довготривалого
захисту від односторонніх рамок. Збалансоване обговорення може зменшити
ефект кадрування, лише якщо громадяни здатні навчатися протягом кампанії.
Особа може стверджувати, що має думку, лише якщо її чи її погляди можна
виділити з набору міркувань, тимчасово доступних через зміст повідомлення.
«Думка на порозі» або думка, сформована «на льоту», не є справжньою думкою,
якщо вона невіддільна від контексту, в якому вона була висловлена [53].
Висновки, які ми можемо зробити з попередніх досліджень, свідчать про
лише обмежену щеплення проти ефектів кадрування у всіх, крім найбільш
обізнаних представників громадськості. Якщо громадянам прищеплюють давні
проблеми, ми повинні побачити значний опір одностороннім рамкам щодо цих
питань. Проте дослідження показують, що на учасників експерименту
продовжують впливати односторонні рамки щодо питань, які багато
обговорювалися в минулому. Наприклад, в експериментах із використанням
загальновідомого питання громадянських свобод, пов’язаного з правом
42
екстремістської групи на проведення мітингу, односторонні рамки впливають на
уподобання більшості людей (хоча вони мають більший вплив на тих, хто менш
обізнаний). Відсутність опору одностороннім рамкам свідчить про те, що
багатьом людям не спадають на думку альтернативні міркування щодо свободи
слова та соціального порядку. Знайомство людей з цією проблемою до
експерименту, здається, не привило їх проти маніпуляцій [53].
Слід додати, що ми поступово переходимо в новий тип цивілізації –
віртуальний, адже ми все більше часу проводимо в віртуальних світах Тобто
після цивілізації інформаційної світ перейде в цивілізацію віртуальну.
Відповідно військові будуть захоплювати не знання чи інформацію, а саме
віртуальний простір, оскільки саме в ньому вирішується, хто є правим чи винний.
Наприклад, вже сьогодні в рамках публічної дипломатії США намагаються
працювати з віртуальним простором ісламського світу. Серед таких прийомів
пропонується надати більше можливості виходу на масову аудиторію
модерністам супроти фундаменталістів чи традиціоналістів, що дасть
можливість увести в ісламській світ принципово нові ідеї і нових людей. Це теж
варіант інформаційної інтервенції в традиційний варіант світу, який, як правило
є дуже замкненим [53].
Нове інформаційне суспільство поступово захоплює все більшу кількість
країн. Використання його переваг дає можливість як малим, так і великим
країнам бути конкурентними в сучасному світі [53]

4. Висновки

Фреймінг – це загальний термін, який вказує на спосіб представлення
інформації або подій з метою впливу на сприйняття аудиторії. Це може
застосовуватися до будь-яких видів комунікації, включаючи усні виступи,
письмові тексти, рекламу, соціальні мережі та інше.
Медіафреймінг – це конкретний випадок фреймінгу, що відбувається у
медійному контексті. Це означає, що акцент робиться на тому, як інформацію
представляють у мас-медіа (таких як газети, телебачення, радіо, Інтернет), як
вона впливає на сприйняття громадськості та яким чином формується
громадська думка через засоби масової інформації.
Медіафреймінг – це концепт, що визначає, як медіа організовує
інформацію для формування особливого сприйняття подій або тем. Мета
медіафреймінгу полягає в тому, щоб впливати на глядачів чи читачів, керуючи
їхнім сприйняттям подій. Завдання включає в себе вибір аспектів, які
підкреслюються чи приховуються, створення певного контексту та визначення
того, що є важливим чи неважливим в інформаційному потоці.
Особливості побудови медіафреймів:
Вибір кута зору: Медіафреймінг включає в себе обрання певного кута зору
для представлення інформації, що може впливати на сприйняття подій.
Відбір інформації: Редактори та журналісти обирають конкретні факти,
деталі чи історії, які будуть включені в медіафрейм, що визначає його характер.
Емоційна навантаженість: Медіафреймінг може містити елементи,
спрямовані на викликання певних емоцій серед аудиторії.
Використання образів та мовленнєвих засобів: Включення певних образів,
слів чи мовленнєвих засобів може впливати на сприйняття інформації.
Відзначення ключових моментів: Медіафрейм надає певній інформації або
аспектам подій більше уваги, ніж іншим, щоб визначити їхню важливість.
Особливості медіафреймування медіа під час повномасштабного
військового вторгнення Росії на територію України:
72
Поляризація: Медіа може намагатися розмежувати конфлікт як чітку
боротьбу між "добром" і "злом", вибираючи певні елементи інформації для
підтримки цієї дихотомії.
Підсилення емоцій: Виділення трагічних або драматичних аспектів
конфлікту може зміцнювати емоційну реакцію глядачів та сприяти певному
ставленню до подій.
Визначення ворога: Медіа може визначати чіткого ворога, створюючи
образ противника та використовуючи його для мобілізації громадської думки.
Інформаційна біографія: Залежно від позиції медіа, може виникнути
інформаційна біографія, що впливає на представлення подій та їхнє сприйняття
глядачами.
Важливо розуміти, що медіафреймінг може відрізнятися в залежності від
конкретного медіа-ресурсу та його позиції в даному конфлікті.
Медіафреймінг – це процес визначення, як медіа (зображення, відео, звук і
т.д.) представлене та сприймається в суспільстві. Цей термін включає в себе різні
аспекти, від технічних аспектів обробки медіа до соціокультурних впливів, які
вони справляють на глядачів або читачів. Ось деякі з функцій медіафреймінгу:
1. Обробка інформації: Медіафреймінг включає в себе обробку медіа з
точки зору його структури, змісту і форми. Редактори та журналісти вирішують,
як представити інформацію, вибираючи певний кут або перспективу.
2. Формування громадської думки: Медіа може впливати на
громадську думку, обираючи, як показувати події, людей чи ідеї. Визначення та
підкреслення певних аспектів може впливати на сприйняття суспільства щодо
конкретної теми чи події.
3. Визначення пріоритетів: Медіафреймінг допомагає визначати
пріоритети в подачі інформації. Відмінності у фокусі та увазі можуть призвести
до різного сприйняття однієї й тієї ж події.
4. Створення стереотипів: Медіа може впливати на формування
стереотипів та уявлень через вибір конкретних образів, історій і типів
представлення. Це може відображати певні соціокультурні біаси.
73
5. Створення емоційної реакції: Вибір тону, образів та музичного
оформлення може впливати на емоційний стан аудиторії. Медіафреймінг може
стимулювати певні емоції чи реакції.
6. Визначення ідентичності та цінностей: Медіафреймінг також грає
роль у формуванні ідентичності і цінностей суспільства, визначаючи, які аспекти
культури, історії чи способу життя важливі чи відзначені.
7. Взаємодія з новими технологіями: З поширенням нових технологій,
таких як віртуальна реальність, штучний інтелект та розширена реальність,
медіафреймінг може зазнати змін в контексті представлення та сприйняття медіа.
Загалом, медіафреймінг відображає важливий аспект взаємодії між
суспільством та медіа, визначаючи, як інформація подається і як вона
сприймається.
Медіафреймінг у «Свідомі», «Українська служба BBC» та «Яктитам»,
особливо в контексті російсько-української війни, має свої унікальні
особливості, які визначаються специфікою конфлікту та його впливом на
громадську свідомість. У ході дослідження було виявлено наступні особливості
медіафреймування в обраних медіа:
1. Політичне кадрування: медіа активно фреймують події через
політичну призму.
2. Етичні та гуманітарні аспекти: засоби масової інформації
висвітлюють гуманітарні аспекти, такі як гуманітарна криза, порушення прав
людини та етичні питання.
3. Економічне кадрування: висвітлення економічних аспектів
конфлікту, таких як санкції та економічні втрати, формує уявлення про
економічний вплив.
4. Культурне кадрування: медіа активно використовують культурне
фреймування для створення ідентичності та визначення "ворога".
5. Роль інформаційних технологій: велика увага приділяється ролі
інформаційних технологій та соціальних мереж у формуванні інформаційного
простору.
74
6. Маніпуляція сприйняттям часу: спрямованість медіа на певні
аспекти подій у певний час може впливати на сприйняття хронології подій та
акцентувати увагу на конкретних етапах.
7. Мовні засоби та способи висловлення: медіа активно
використовують мовні засоби для створення емоційного впливу та акцентуації
на деталях.
8. Взаємодія з громадськістю: відкритість для взаємодії з
громадськістю через соціальні мережі та коментарі дозволяє засобам масової
інформації активно впливати на громадську думку та отримувати зворотній
зв'язок.
В підсумку можна зазначити, що медіафреймінг — це концепція, яка
описує процес конструювання та представлення інформації в медіа з метою
впливу на сприйняття подій або тем глядачами чи читачами. Цей процес
визначається вибором конкретного кута зору, акцентуванням певних аспектів,
ігноруванням інших та створенням певного контексту для подачі інформації.
Основні аспекти медіафреймінгу включають:
1. Визначення кута зору:
• Вибір конкретного погляду чи тематичного акценту для
представлення інформації.
• Визначення, які аспекти подій будуть визначальними чи важливими.
2. Підбір та обробка інформації:
• Вибір конкретних фактів, подій чи деталей для включення у
медіафрейм.
• Обробка інформації для створення певного наративу чи
повідомлення.
3. Формування контексту:
• Створення або підсилення контексту, який надає значення подіям
або інформації.
• Використання певних термінів чи понять для визначення
обгрунтування подачі інформації.
75
4. Створення емоційної реакції:
• Вплив на емоційний стан аудиторії через вибір слів, образів,
музичного оформлення та інших елементів.
5. Визначення важливості:
• Виділення ключових моментів чи аспектів подій для привертання
уваги аудиторії.
• Визначення, що є значущим та потрібним для сприйняття.
6. Ідентифікація акторів та ролей:
• Визначення героїв та антагоністів у створюваному наративі.
• Ідентифікація основних учасників та визначення їхніх ролей у
подіях.
7. Використання мовних та візуальних елементів:
• Використання конкретної мови, заголовків, фотографій та
відеоматеріалів для створення певного враження або атмосфери.
8. Формування стереотипів:
• Створення та посилення стереотипів через вибір певних образів,
характеристик чи контексту.
Медіафреймінг має суттєвий вплив на сприйняття подій глядачами та
читачами. Він є невід'ємною частиною журналістики, реклами та інших
медійних видів, впливаючи на побудову громадської думки та формування
суспільного уявлення.

5. Література

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Булигін Є. Формування відносин за допомогою фреймів. URL: http://nlping.ru/94412C7E-F4364-4E9450BC (дата звернення: 24.11.2022).
2. Гончаренко В. В. Фрейм для знайдення сенсу. Кишинів: Штиніца, 1984. 184 с.
3. Гофман І. Аналіз фреймів: Есе організації досвіду. Львів : Просвіта. 2010. 612 с.
4. Гусельникова О.В. Можливості фреймового аналізу. Світ науки, культури, освіти. 2009. №5. С. 29-32.
5. Гусельникова О.В. Фреймовий аналіз. Світ науки, культури, освіти. 2009. №7. С. 20-23.
6. Гусельникова О.В. Фреймовий аналіз як спосіб маніпуляцій. Світ науки, культури, освіти. 2009. №8. С. 25-27.
7. Гурьєва С. Типологічні особливості регіональної преси України (системний аспект). Нова філологія. Запоріжжя : ЗНУ, 2005. №3 (23). С. 60–66
8. Животко А. Історія української преси. Київ : Наша культура і наука, 2000. 368 с.
9. Кастельс М. Мережеве суспільство та теорія фреймів. Київ : Знання. 2009. 505 с.
10. Карпіленко В.А. Поняття фрейму та фреймінгу в текстах новин українських ЗМІ. Наукові записки Інституту журналістики. № 46. 2012.
Січень-березень. С. 105–109.
11. Карпіленко В.А. Фрейм як спосіб зараження. Наукові записки Інституту журналістики. № 48. 2012. Січень-березень. С. 100–104.
12.Климанська Л. Д. Формати соціальної політики. Сучасна українська політика. 2011. №24. С. 25–35.
13. Коляденко О.О. Термін фрейм у лінгвістиці. Термінологічний вісник. 2013. №2(1). 139-144 с. 77
14. Коновець О.Ф. Наукова періодична преса в Україні: історичні традиції і сучасні проблеми. Вісник журналістики. Київ : РВЦ «Київський університет», 1998. Вип. 6. С. 59–62.
15. Кравченко О.Л. Типологія видань : навчально-методичний посібник. Луганськ : Альма-матер, 2008. 120 с.
16. Московцева В. Типологія друкованих засобів масової інформації : навчально-методичний посібник із дисципліни спеціалізації «Газетна журналістика». Запоріжжя : ЗДУ, 2002. 43 с.
17. Олтаржевський Д. Створення друкованого корпоративного медіа: стратегія і тактика. Наукові записки Інституту журналістики. Київ, 2012. Т. 48. С. 64–67.
18. Партико З. В. Загальне редагування: нормативні основи : навчальний посібник. Львів : Афіша, 2001. 516 с.
19. Присяжний М., Лозинський М. Організація роботи редакції газети і праці журналіста : навчальний посібник. Львів : ЛНУ ім. Івана Франка, 2010. 180 с.
20. Партико З. В. Загальне редагування: нормативні основи : навчальний посібник. Львів : Афіша, 2001. 516 с.
21. Почепцов Г.Г. Інформаційна політика. Київ : Знання, 2008. 663 с.
22. Різун В.В. Літературне редагування. Київ : Либідь, 2006. 240 с.
23. Pеленін В. По той бік правди. Нейролінгвістичне програмування як зброя інформаційно-пропагандистської війни. Київ : Люта справа, 2015. 384 с.
24.Тимошик М. Художнє редагування. Теоретичні та практичні аспекти. Київ : Наша культура і наука, 2012. 197 с.
25. Тимошик М. Книга для автора, редактора, видавця : практичний посібник. Київ : Наша культура і наука, 2005. 560 с.
26. Фенько Н. Газетно-журнальні видання: навчальник посібник. Кропивницький : РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2017. 136 с. 78
27. Червінська Т. Квір-сім’я: між гетеронорматисвністю та патріархатністю. Актуальні проблеми соціології, психології, педагогіки. 2019. №1. С. 87 – 100.
28. Шведа Ю. Політичні партії. Енциклопедичний словник. Львів : Астролябія, 2005. 488 с.
29. Шевченко В. Виразність та естетичність контенту журналу. Наукові записки Інституту журналістики. Київ, 2014. Т. 56. С. 314–319. URL: http://surl.li/ofxlf (дата звернення: 24.02.2020).
30. Шевченко В. Е. Вимоги до оформлення наукових і науковопопулярних видань. Вісник: Збірник наукових статей Київського міжнародного університету. Журналістика. Медіалінгвистика. Кінотелемистецтво. Київ, 2003.
Вип. 2. С. 81–114.
31. Шевченко В. Е. Складники мови архітектоніки газетно-журнального видання. Стиль і текст. 2000. Вип. 1. С. 188–93.
32. Яноу Д. Фрейми політичного: від фрейм-аналіза до аналізу фреймування. Соціологічний огляд. Т. 10. № 1–2, 2011. С. 87–110.
33. Яненко Я. Газетно-журнальне видання: конспект лекцій. Суми : Сумський державний університет, 2013. 88 с.
34. Baldwin Van Gorp Where is the Frame? Victims and Intruders in the Belgian Press Coverage of the Asylum Issue. European Journal of Communication. № 20(4). 2005. P. 484-507.
35. Baldwin Van Gorp Where is the Frame? Victims and Intruders in the Belgian Press Coverage of the Asylum Issue. European Journal of Communication. №21(4). 2005. P. 400-407.
36. Bass, B. M. Evolving Perspectives on Charismatic Leadership’, in J. A. Conger & R.N. Kanungo (eds) Charismatic Leadership, 1988. pp.40–77.
37. Bateson, G. Steps to an Ecology of the Mind. New York: Ballentine.1972. Р. 12.
38. Bazerman, M. H. The Relevance of Kahneman and Tversky’s Concept of Framing to Organizational Behavior, Journal of Management. 1984. Р. 333–43. 79
39. Becker, H. S. Outsiders: Studies in the Sociology of Deviance. New York: Free Press. 1963. Р. 12.
40. Benson, J. K. Organizations: ADialectical View, Administrative Science Quarterly. 1963. Р. 12.
41. Berger, P., & Luckman, T. L. The Social Construction of Knowledge: ATreatise on the Sociology of Knowledge. Garden City, NY: Doubleday. 1963. Р. 12.
42. Bryman, A. Charisma and Leadership in Organizations. London: SAGE. 1963. Р. 12.
43. Bryman, A. Leadership in Organizations, in S. R. Clegg, C. Hardy & W. R. Nord (eds) Handbook of Organization Studies, pp.276–92. London: SAGE. 1963. Р. 12.
44. Buzzanell, P. M. Book Review of The Art of Framing: Managing the Language of Leadership by G. T. Fairhurst and R. A. Sarr, Management Communication Quarterly 1963. Р. 12.
45. Calder, B. J. An Attribution Theory of Leadership, in B. M. Staw & G. R. Salancik (eds) New Directions in Organizational Behavior, pp.179–202. Chicago: St. Clair Press. 1963. Р. 12.
46. Carragee, K. M., & Roefs, W. The Neglect of Power in Recent Framing Research, Journal of Communication. 2004. Р.233.
47. Chia, R. Discourse Analysis as Organizational Analysis, Organization. 2000. Р. 518.
48. Cicourel, A. V. Basic and Normative Rules in the Negotiation of Status and Role’, in D. Sudnow (ed.) Studies in Social Interaction, pp. 258.
49. Clair, R. P. Resistance and Oppression as a Self-contained Opposite: An Organizational Communication Analysis of One Man’s story of Sexual Harassment, Western Journal of Communication. 1982. Р.235
50. Clair, R. P. Organizing Silence: a World of Possibilities.Albany, NY: SUNYPress. 1988. Р. 180
51. Collinson, D. L. Engineering Humor: Masculinity, Joking and Conflict in Shop-floor Relations, Organization Studies. 1988. Р. 180 80
52. Collinson, D. L. Managing the Shop Floor: Subjectivity, Masculinity, and Workplace Culture. New York: Walter de Gruyter. Р. 20
53. Chong D. FRAMING THEORY. Annual Review of Political Science. 2009.P.126.
54. Frame on TV. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D1%80%D0%B5%D0%B9%D0%BC_(%
D1%82%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D0%BE%D0%BC%D1%83%D0
%BD%D1%96%D0%BA%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%97) (дата звернення: 24.11.2022)
55. Goffman E. Frame Analysis: An Essay on the Organizationof Experience URL:https://urup.or.id/wpcontent/uploads/2020/07/Erving_Goffman_Bennett_Berger
_Frame_Analysis_BookFi.pdf (дата звернення: 24.11.2022)
56. Gamson W. Media Discourse and Public Opinion on NuclearPower: A
Constructionist Approach URL:
https://www.journals.uchicago.edu/doi/abs/10.1086/229213?journalCode=ajs. (дата
звернення: 24.11.2022)
57. Framing Theory. URL:
https://www.communicationstudies.com/communication-theories/framing-theory.
(дата звернення: 24.11.2022)
58. Framing. URL:
http://publications.lnu.edu.ua/bulletins/index.php/journalism/article/download/9366/9
317 (дата звернення: 24.11.2022)
59. Yanow D