Психологія журналістики

Перш ніж розкрити переваги, недоліки та специфічні особливості основних типів засобів масової комунікації, доцільно розглянути теорію комунікації канадського соціолога і культуролога Герберта М. Маклюена, в якій відображені поява і зміна різних способів комунікації протягом розвитку людства. Відповідно до поглядів Г. Маклюена, основним рушієм історії є зміна технологій, кожна з яких ґрунтуються на певному способі комунікації. Історичні форми комунікації Г. Маклюен уподібнював галактикам, які можуть зустрічатися, проходити одна через одну, змінювати свою конфігурацію.

На думку Г. Маклюена, до винайдення писемності людина була оточена лише усним мовленням. Світ, котрий знаходився за межами тісного «аудіовсесвіту», можна було пізнати лише інтуїтивно. Між людьми домінували природні та гармонійні стосунки. Винайдення алфавіту як активного комунікативного засобу спричинило «експлозію» – вибух механічної технології, фрагментарної письмової культури, візуальний тиск якої гіпертрофував око і переключив центр сприймання зі слуху на зір. За Г. Маклюеном, денотатором «вибуху технологій» стало гусяче перо, а епіцентром вибуху – винайдення друкарського верстата І. Гутенбергом. За «Галактики Гутенберга», яка триває вже близько трьох тисяч років, почалися процеси фрагментації суспільства і відчуження людини: друковане слово дозволило пізнавати світ індивідуально, поза колективною свідомістю общини.

У ХХ ст. почався новий переворот у сфері комунікації, пов’язаний з використанням електрики. Рушійною силою нової революції стали електронні ЗМК, передусім телебачення. Саме телебачення, за Г. Маклюеном, дозволило людству повернутися в дописьмову общину, у «глобальне село», де інформація доступна зразу всім і отримати її можна практично миттєво. У цьому світі людина вже не здатна будувати своє світосприймання як раніше, послідовно, крок за кроком. Їй доводиться враховувати зразу всі чинники, а оскільки часу для їх аналізу немає – покладатися на інтуїцію, зачаровано втупившись в мерехтливий ящик («общинне вогнище»). Виникає ефект «імплозії» – «вибухового» стискування простору, часу, інформації. «Галактика Гутенберга», котра розширювалася впродовж останніх століть, переходить у фазу стискання. Г. Маклюен вважав, що в результаті електронно-комунікативної революції людство опиниться на порозі «розкріпаченого і безтурботного світу», в якому дійсно може стати єдиною сім’єю. Водночас він відзначав, що бурхливий розвиток сучасних інформаційних технологій веде до того, що зміст комунікації відступає на задній план, стає багато в чому випадковим, ситуативним, а засоби її здійснення набувають зростаючих можливостей для маніпулювання свідомістю людей, їх «зомбування».

Отже Г. Маклюен виділив три етапи в розвитку цивілізації, а відповідно і комунікації:

• дописьмова культура з усними формами комунікації, заснована на принципах общинного способу життя, сприймання і розуміння навколишнього світу;

• письмова культура, або «Галактика Гутенберга» – епоха індивідуалізму, націоналізму, промислових революцій;

• сучасний етап («електронне суспільство», «глобальне село»), для якого характерне багатовимірне сприймання світу за типом сприймання акустичного простору, що досягається завдяки електронним засобам комунікації.

Відтак теорія комунікації Г. Маклюена зумовила посилений інтерес науковців до електронних засобів масової комунікації, що виражається в кількості і змісті досліджень, присвячених ЗМК. Розглянемо окремі типи засобів масової комунікації відповідно до логіки викладення матеріалу – від найбільш до найменш оперативних. Наприкінці окреслимо особливості такого нового типу ЗМК, як Інтернет.

Радіо. Радіо як ніякий інший засіб масової комунікації адресоване широкій аудиторії: воно покликане оперативно інформувати її про важливі соціальні зміни й орієнтувати в навколишній дійсності. Переваги радіо:

 ◘ Доступність. Радіо – найбільш доступний засіб масової комунікації в світі:

• по-перше, радіо всюди може бути прийняте: у технічному відношенні радіоповідомлення практично не знають ні меж, ні відстаней (одну й ту ж радіостанцію можна слухати на протязі сотень і навіть тисяч кілометрів);

 • по-друге, радіо доступне найширшим верствам населення, оскільки не вимагає володіння грамотою; єдина умова розуміння радіоповідомлень – знання мови;

• по-третє, у матеріальному плані – це найдешевший засіб масової комунікації: випуск радіопрограм вимагає залучення порівняно невеликих ресурсів; невисокою є також вартість радіоприймачів.

◘ Оперативність. Технічні можливості радіо, а також простота підготовки радіоповідомлень дозволяють швидко передати необхідну інформацію на великі відстані. Оперативність радіо має декілька аспектів:

• по-перше, це можливість швидкої передачі матеріалів;

• по-друге, це можливість швидкого споживання радіоповідомлень;

• по-третє, це можливість оперативного звернення до широкої аудиторії державних і громадських діячів, журналістів, письменників, людей різних професій.

◘ Емоційність. Радіоповідомлення здатне викликати, змінювати емоційні стани слухачів завдяки використанню шумів, невербальних аспектів мовлення, музичного супроводу. Основний недолік радіо:

◘ Неможливість повернення до раніше поданої інформації (або примусова верстка). Порядок пред’явлення радіоповідомлення, його частин суворо фіксований. Слухач не може повернутися до інформації, якщо він щось пропустив, «перепитати» радіоприймач, якщо він щось не зрозумів. Через швидкий темп подачі радіоповідомлень їх практично не можна записати, щоб обдумати на дозвіллі або поділитися ними зі своїми знайомими.

Специфічні особливості радіо:

◘ Акустичність. Радіомовлення може здійснюватися тільки завдяки звуку. У цьому плані радіо поступається телебаченню, кіно, Інтернету в багатстві виразних засобів. Виразними засобами на радіо виступають всі особливості звуку: шуми, музика, образні властивості усного слова. Водночас звук повною мірою розкривається саме на радіо, тоді як в інших засобах масової комунікації він відіграє допоміжну роль.

 ◘ Панування усного мовлення. Основним виразним засобом на радіо є усне мовлення. Усне мовлення на радіо специфічне: воно містить елементи як книжкового, так і розмовного мовлення, хоча в цілому його не можна звести ні до якого виду мовлення; воно є своєрідним і неповторним. Радіомовлення виконує ряд функцій: воно повинно донести до слухача інформацію, здійснити на нього емоційний вплив, допомогти створити внутрішній образ змісту радіоповідомлення. Остання функція – функція наочності усного мовлення виявляється тільки на радіо, оскільки на телебаченні усне мовлення найчастіше супроводжується зображенням. Радіомовлення допускає використання розмовного мовлення, оскільки це привертає увагу аудиторії, викликає в неї відчуття безпосередності контакту (наприклад, у діалогах героїв документальних передач, персонажів радіотеатру).

◘ Камерність обстановки сприймання радіоповідомлень. Контакт радіослухача з радіо найчастіше відбувається один на один, тому радіомовлення завжди спрямоване на співбесідника – конкретного представника аудиторії. Усне мовлення на радіо завжди діалогічне, тобто до когось звернене, для когось призначене. Існує цілий комплекс мовних засобів, які допомагають створити в радіослухача ілюзію, нібито розмова ведеться безпосередньо з ним. Саме тому радіо влучно називають «суспільним діалогом», підкреслюючи його здатність вести розмову з кожною людиною окремо і з мільйонами людей відразу. Ця особливість радіо полегшує встановлення контакту з аудиторією, розширює можливості впливу на неї.

 ◘ Персоніфікація радіомовлення. Мовлення, яке звучить по радіо, припускає прояви особистості комунікатора, його ставлення до того, про що він говорить. Навіть прості інформаційні повідомлення, що розповідають про події в світі, не можуть бути абсолютно нейтральними і містять у собі, хоч і гранично скупо, ставлення диктора до того, про що він повідомляє. Взагалі авторське «Я» в будь-якому жанрі на радіо відіграє першочергову роль і виявляється передусім в емоційно-експресивних особливостях мовлення. На телебаченні, де усне мовлення підкріплюється зображенням, особистісне ставлення комунікатора до інформації, що передається, відступає на задній план.

 ◘ Синхронність, тобто майже одночасність сприймання мовлення від моменту її передачі. Сприймання радіопередач винятково на слух вимагає більш інтенсивної уваги, осмислення, запам’ятовування. Показано, що на слух сприймається і запам’ятовується не більше 20% інформації. Як правило, вловлюється найголовніше, перш за все тема повідомлення. Все це висуває більш жорсткі вимоги до форми подачі радіоповідомлень.

 Розглянемо більш детально вимоги до створення і форми подачі радіоповідомлень:

• Чіткість граматичних конструкцій. Радіоповідомлення повинне бути ясним і зрозумілим. В ідеалі текст радіоповідомлення має містити чітко сформульовану думку, допомагати створювати образ того, про що повідомляється. Не рекомендується використовувати в радіомовленні маловідомі та незвичайні слова без їх пояснення, оскільки радіослухач може замислитися над значенням слова і пропустити частину подальшої інформації.

• Темп подачі радіоповідомлень. Оптимальним вважається темп мовлення зі швидкістю 120-125 слів на хвилину. Повільний темп мовлення стомлює радіослухача, викликає в нього нудьгу. Прискорений темп мовлення вимагає додаткових вольових зусиль для його сприймання і розуміння. Інформацію, що передається із швидкістю 180 слів на хвилину, радіослухач вже не сприймає. Отже, марно прискорювати темп радіомовлення понад певну межу. Вибір темпу радіомовлення залежить від ситуації, в якій виголошується промова, а також теми і жанру передачі. Один темп мовлення буде використано в науковопопулярній передачі, інший – у репортажі про цікавий футбольний або хокейний матч.

 • Структура подачі радіоповідомлень. Радіоповідомлення, побудоване певним чином, допомагає подолати труднощі, викликані примусовою версткою радіопередачі, полегшує його сприймання. Структурні принципи подачі радіоповідомлень: Принцип «піраміди» – повідомлення будується в міру послідовних відповідей на питання: що, де, коли, чому, як. Принцип повторів – у повідомленні повторюються декілька разів найважливіші фрагменти інформації. Увага на основній думці, факті, положенні акцентується ненав’язливо, за допомогою використання різних словесних конструкцій. Принцип «початок – подробиці – кінцівка» – важлива інформація анонсується на початку і в кінці подачі повідомлення. Даний принцип подачі радіоповідомлення лежить в основі формули П. Уайта.

Формула П. Уайта – включає наступні етапи подачі радіоповідомлення:

1) інформування про мету повідомлення (журналіст говорить, про що він збирається розповісти);

2) розкриття змісту повідомлення (журналіст розповідає про подію);

3) повторення основної думки повідомлення (журналіст говорить про те, про що він тільки що розповів).

«Принцип Ящірки» – в основі лежить метафоричний образ ящірки, в якої є голова, тулуб, а також хвіст, відсікання якого не впливає на її життєздатність. Повідомлення, побудоване за цим принципом, також має містити спочатку основну інформацію, а потім подробиці. У разі «відсікання» частини повідомлення, зміст інформації не спотворюється і не втрачається. Звукова природа радіо накладає специфічний відбиток на сприймання радіопередач, впливає певним чином на психічні процеси і стани людини.

Особливості споживання матеріалів радіомовлення:

◘ Стимулювання уяви радіослухача. Інформація, яка сприймається виключно на слух, стимулює створення внутрішніх образів: під час прослуховування радіоповідомлень людина намагається уявити події, запам’ятати і пережити їх. Для створення внутрішнього образу, як правило, буває достатньо одного або двох звукових подразників, які за асоціацією викликають подразнення, що були отримані раніше за допомогою інших органів чуття, внаслідок чого і виникає образ предмету або явища. Така особливість слухового сприймання пред’являє особливо високі вимоги до чистоти звуку на радіо. Якщо, наприклад, у радіоспектаклі постріл із знаряддя прозвучить як ляпанець, цілісність внутрішнього образу буде зразу ж зруйнована. ◘ Розвиток творчого потенціалу. Радіо, порівняно з телебаченням, не нав’язує готові образи-шаблони, тому кожний радіослухач стає співтворцем інформації, створюючи власний внутрішній образ того, що відбувається. Це стимулює творчі здібності радіослухача. Так, Р. Харріс описує експеримент, в якому діти повинні були придумати продовження історій, які транслювалися по радіо і по телебаченню. Було виявлено, що діти придумували більш оригінальні кінцівки до тих історій, які вони чули по радіо, ніж до тих, які вони бачили по телевізору.

 ◘ Збагачення емоційно-чуттєвої сфери радіослухача. Специфіка контакту радіо із радіослухачем створює можливість проникати в його внутрішній світ, зачіпати його потаємні почуття, сприяти переживанню катарсису. Отже, можна стверджувати, що радіо – це унікальний засіб масової комунікації. Акустичність радіо, з одного боку, створює певні обмеження, а з іншого боку, відкриває додаткові можливості для передачі інформації, що спричиняє специфічний вплив на аудиторію.

Телебачення. У багатьох країнах світу телебачення – найпопулярніший засіб масової комунікації. Отже, телебачення – це такий засіб масової комунікації, з якого більшість людей отримують інформацію про навколишній світ.

 Переваги телебачення:

◘ Наявність відеоряду – робить телебачення найбільш видовищним і захоплюючим засобом масової комунікації завдяки поєднанню зорових образів і звуку, можливості спостерігати за подіями в динаміці, у русі, у розвитку. Якщо радіо і преса звертаються передусім до розуму людини, то телебачення – до її емоцій. Наявність динамічного зображення створює враження правдивості повідомлення, достовірності того, що відбувається.

◘ Створення «ефекту присутності». Телебачення дозволяє глядачеві часто несвідомо ототожнювати себе з героями репортажу, фільму, телепрограми. Це актуалізує механізми навіювання, наслідування, зараження, сприяє некритичному сприйманню інформації, засвоєнню певних зразків поведінки.

Недоліки телебачення:

◘ Невисокий рівень оперативності. Підготовка телепередач вимагає певних витрат часу: необхідно провести зйомку, підготувати репортаж, зробити 42 монтаж відзнятого матері алу. Тому між подією й висвітленням її на телебаченні може пройти від декількох годин до декількох днів. Проте завдяки появі супутникового телебачення, цей недолік майже подолано. Наприклад, найбільша телевізійна служба новин у світі CNN неодноразово ставала в 90-х рр. ХХ ст. першим джерелом новин з «гарячих точок» планети завдяки глобальному супутниковому зв’язку.

◘ Обмежена доступність. Існують територіальні обмеження при передачі телевізійних повідомлень: природні перешкоди, великі відстані знижують можливість якісної подачі повідомлення. Крім того, телевізори, супутникові антени, кабельне обслуговування вимагають певних фінансових витрат.

◘ Надемоційність. Звернення перш за все до емоційних, а не до когнітивних структур психіки телеглядача, з одного боку, робить повідомлення більш привабливим, але з іншого боку, менш глибоким і змістовним.

Специфічні особливості телебачення:

◘ Мозаїчність подачі інформації. Уперше цю особливість телебачення описав Г. Маклюен. На його думку, телебачення створює уявлення про світ через висвітлення різноманітних подій, які не пов’язані логічно одна з одною. Так, наприклад, у програмі новин повідомляється про політичні й економічні події цілого ряду країн, а також про новинки в світі кіно, моди, спорту. Подаючи інформацію таким чином, телебачення, як правило, спочатку констатує кінцевий результат події і лише потім демонструє подробиці того, що відбулося. Це порушує звичний, лінійно-перспективний спосіб сприймання інформації (коли причина – це те, що на початку, а наслідок – те, що наприкінці) і породжує труднощі при її осмисленні.

◘ Стислість подачі повідомлень. Телебачення віддає перевагу швидкоплинній сюжетній дії: одне інформаційне повідомлення, з’являючись на екрані, швидко змінюється іншим. Так, за даними Р. Харріса, тривалість висвітлення однієї події в телевізійних новинах постійно зменшується і складає від 9 до 45 с.

◘ «Тиск візуальності». Незважаючи на те, що телебачення може рівною мірою використовувати звук і зображення як основні виразні засоби, першість все ж таки залишається за зображенням. Це означає, що телебачення орієнтовано насамперед на передачу інформації, що має зоровий образ. Телебачення не тільки віддає перевагу інформаційним повідомленням з відеосюжетами, але й саме прагне перевести поняття будь-якого рівня складності в «живі картинки». Це задає певні стандарти сприймання та осмислення реальності.

◘ Крупний план як норма зображення. Телебачення показує людей, предмети, явища крупним планом. Як наслідок, інформація на телебаченні надмірно персоналізується і спредмечується. Негативна сторона цього явища: акцент часто робиться на висвітленні зовнішньої сторони події, тоді як причини і сутність події висвітлюються поверхово або залишаються в тіні.

◘ Обмеження у використанні звуку. Як уже зазначалося, звук і усне мовлення на телебаченні завжди підкріплюються зображенням. Це накладає відбиток на використання звуку і усного мовлення.

По-перше, телевізійне мовлення не повинне підміняти або дублювати зображення.

По-друге, інформація, що підкріплюється зображенням, сприймається і засвоюється повільніше, оскільки  задіяні не один, а два аналізатори. Тому темп подачі повідомлень на телебаченні не повинен перевищувати 103 слова в хвилину. У цілому ж телебачення поступається радіо в можливостях використання звуку як виразного засобу. Особливості телебачення впливають як на своєрідність сприймання й осмислення інформації, так і на внутрішній світ та поведінку представників аудиторії.

Особливості споживання телевізійної продукції:

◘ Скріплення «мозаїки» повідомлень у цілісну смислову єдність. Відповідно до поглядів Г. Маклюена, «мозаїчність» подачі повідомлень порушує звичний причинно-наслідковий спосіб сприймання інформації. Це змушує аудиторію нібито висікати смисл елементів «мозаїки», зв’язувати їх в єдине ціле. У результаті цього процесу виникає явище взаємопідсилення окремих інформаційних повідомлень (ефект резонансу) та ігнорування тієї інформації, яка не відповідає створюваній схемі. Така особливість обробки інформації створює сприятливі можливості для маніпулювання масовою та індивідуальною свідомістю за допомогою телебачення.

◘ Орієнтація на дію, а не на домислювання інформації.

Телевізійні повідомлення, обрушуючись на телеглядача як картинки, що безупинно змінюються, порушують звичні особливості зорового сприймання. Так, телеглядач не може виявляти вибірковість сприймання (за нього це робить телекамера). Він часто не може осмислити до кінця інформацію, оскільки не встигає аналізувати «живі картинки», що змінюються через певні інтервали часу. Унаслідок цього зір втрачає ряд своїх специфічних особливостей (спрямованість на розпізнавання властивостей, необхідних для домислення) і уподібнюється слуху (коли ми чуємо в кожен даний момент усі звуки відразу) або тактильності (коли ми одночасно відчуваємо все, що доступно дотику), які поставляють інформацію, достатню для дії.

Отже, телеглядач виявляється орієнтованим не на самостійне обдумування або домислення одержаної інформації, а на оцінки коментаторів або на дію. Часте споживання телевізійної продукції може здійснювати негативний вплив на психіку людини, особливо на психіку дитини. Тому коротко розглянемо, як телебачення впливає на психічні процеси і стани людини.

Сприймання. Телевізійне зображення не сприяє формуванню просторового сприймання і колірного зору. Особливе занепокоєння в фахівців викликають зображення людей і предметів у деяких зарубіжних мультфільмах. Грубі предмети, неприродні квадратні обличчя порушують нормальний процес формування сприймання в дітей.

Пам’ять. Телебачення не тільки не стимулює розвиток пам’яті, але і використовує деякі її особливості для маніпуляції свідомістю. Так, встановлено, що найкраще запам’ятовується інформація, яка подається після показу вражаючої сцени. Якщо ж повідомлення подається перед вражаючою сценою, то яскравий зоровий образ, як правило, витісняє його з пам’яті.

Увага. Тривалий перегляд телевізійної продукції негативно позначається на концентрації уваги і на самопочутті. Особливо сильно впливає на увагу  телереклама, котра використовує ряд прийомів привернення й утримання уваги, наслідком чого є пересичення або виснаження нервової системи.

Мислення. Телебачення задає стереотипи сприймання й осмислення інформації, культивує усереднену точку зору. Так, встановлено, що діти, які проводять багато часу перед телевізором, мислять готовими асоціаціями, ставлять поверхневі запитання, дають такі ж поверхневі відповіді.

Уява. Задані телевізійні образи не сприяють розвитку уяви телеглядачів, перетворюючи їх на пасивних споживачів інформації. Крім того, тривалий контакт з телебаченням знижує творчий потенціал особистості. Дослідження, проведені в США, свідчать про те, що:

• діти з невеликих містечок, в яких не розвинена система телекомунікацій, демонструють менш стереотипну поведінку і вищі творчі здібності, ніж діти з великих міст;

• дошкільники, які часто дивляться телевізор, мають нижчий рівень уяви;

 • у завзятих телеглядачів мало розвинене творче мислення: вони постійно чекають, що важлива інформація поступить ззовні, не продукують власні ідеї та думки, у них виникають стандартні зорові образи і асоціації.

Емоційно-вольова сфера. Перегляд телепередач може призводити до виникнення страхів і емоційних розладів у телеглядачів. За даними Р. Харріса, 37% дітей дошкільного і молодшого шкільного віку в США відчувають тривогу і страх після перегляду теленовин. Як діти, так і дорослі скаржаться на роздратування, розчарування через вторгнення в ефір телереклами, що перериває емоційні переживання, викликані цікавою передачею. Тривалий контакт з телебаченням негативно позначається і на розвитку волі. Дитина, яка багато часу проводить перед телевізором, звикає одержувати задоволення, не прикладаючи жодних зусиль. Існує припущення, що більшість з 20 мільйонів безробітних Європи – це завзяті телеглядачі, пасивні і байдужі до навколишнього світу.

Отже, телебачення – це не тільки найпоширеніший, але і найвпливовіший засіб масової комунікації. Його здатність впливати на індивідуальну і масову свідомість пов’язана як з особливостями подачі інформації, так і з можливістю протягом тривалого часу впливати на багатомільйонну аудиторію. Преса. Як було зазначено, преса є найменш оперативним засобом масової комунікації.

Традиційно друкарське повідомлення будується на двох головних моделях подачі змісту:

• фактична модель – ґрунтується на подачі факту і лише факту;

• авторська модель – включає подачу авторського погляду на подію.

Переваги друкарських засобів:

 ◘ Аналітичність. Газети і журнали розраховані на розумних і освічених людей, охочих та здатних розібратися в нюансах події.

◘ Можливість багаторазового звернення до інформації. До друкарського слова завжди можна повернутися в слушний час і ще раз поміркувати над ним; друкованою інформацією можна поділитися з іншими людьми, а потім обговорити з ними прочитане.

◘ Стабільність аудиторії. Друкарські видання мають більш-менш стабільну аудиторію. Зокрема, цьому сприяє підписка на них. До найзавзятіших читачів належать, як правило, ті представники аудиторії, які рідко користуються телебаченням і які віддають перевагу переглядові програм теленовин.

Недоліки друкарських засобів:

◘ Низька емоційність. Газетний текст підпорядковується всім правилам письмового мовлення: він містить складні речення, відповідає чіткому задуму, будується на використанні багатого словника. Так, у газеті можна налічити до 20 тисяч слів, тоді як у побуті люди використовують значно менше слів. Газетне мовлення більш суворе і офіційне, а тому в ньому залишається мало місця для емоційності.

◘ Низька оперативність. На відміну від радіо й телебачення друкарські засоби довго і ретельно обробляють інформацію, перш ніж подати її читачеві. Навіть щоденна та щотижнева газети відрізнятимуться глибиною і кількістю подробиць подій, які висвітлюються. Щомісячні журнали взагалі віддають перевагу тільки аналітичним матеріалам.

 ◘ Високі вимоги до письменності й освіченості аудиторії. Газети і журнали розраховані передусім на аудиторію, котра вміє читати, осмислювати та аналізувати інформацію.

Отже, преса – це найбільш інформативний засіб масової комунікації. Соціально-психологічні дослідження встановили залежність між зверненням до друкарських засобів і культурним рівнем людини: чим вище культурний рівень, тим частіше людина слухає радіо і читає газети. У США друкарським засобам віддають перевагу наукові та елітарні верстви суспільства, тоді як найзавзятішими телеглядачами є діти, домогосподарки і пенсіонери. Існує цілий ряд засобів, які за своїми окремими характеристиками також можна віднести до засобів масової комунікації. Це, наприклад, факси та Інтернет, які дозволяють швидко і широкомасштабно поширювати інформацію, а також відео та кіно, які за широтою обхвату аудиторії і за ефектом свого впливу на неї не поступаються телебаченню. Зупинимося на одному з найяскравіших і неоднозначних засобів масової комунікації нашого часу – Інтернеті. Інтернет. У сучасній науці Інтернет розглядається як один з нових електронних засобів масової комунікації, що виступає альтернативою традиційним засобам масової комунікації (радіо, телебаченню, пресі) і як феномен сучасної культури.

Переваги Інтернету:

◘ Об’єднання інформації зі всього світу. Інтернет дає можливість накопичувати різноманітну інформацію, яка не піддається цензурі. Це дозволяє не тільки створювати великі бази даних, але й обговорювати інформацію всім, хто в ній зацікавлений. Врешті-решт, це створює передумови для вирішення глобальних проблем сучасної цивілізації (наприклад, екологічної кризи, вироблення стратегій економічного розвитку тощо) через організацію суспільного діалогу.

 ◘ Можливість швидко одержувати інформацію. За допомогою Інтернету можна здійснити доступ практично до будь-якої інформації (зокрема до скарбниць бібліотек, музеїв та ін.), що полегшує навчання і проведення наукових досліджень.

◘ Можливість опосередкованого спілкування. Інтернет дозволяє швидко обмінюватися повідомленнями з різними людьми на великих відстанях. Це не тільки полегшує процес обміну інформацією, але й формує нові способи встановлення і підтримки стосунків, що впливає на особистість користувача Інтернету.

Недоліки Інтернету:

 ◘ Низький рівень об’єктивності і достовірності інформації. Більшість доступних через Інтернет повідомлень є неістотними, суб’єктивними, недостовірними. У ряді випадків Інтернет навіть стає джерелом чуток, що порушують соціальну стабільність у суспільстві.

◘ Загроза виникнення Інтернет-залежності, яка вельми близька до алкогольної або наркотичної пристрасті.

Наразі поряд з терміном «Інтернетзалежність» використовується термін «комп’ютерна залежність», що є більш широким за своїм значенням. Для розкриття сутності Інтернет-залежності будемо посилатися і на термін комп’ютерної залежності. Уперше діагноз «комп’ютерна залежність» був поставлений американськими лікарями наприкінці 80-х рр. ХХ ст. Тоді ж були описані й симптоми комп’ютерної залежності. Український дослідник Г. Чайка, проаналізувавши наукові джерела, наводить наступний перелік симптомів комп’ютерної залежності:

• непереборне бажання пограти в комп’ютерну гру або програмувати для комп’ютера, виконувати іншу роботу на комп’ютері;

• постійне очікування того моменту, коли можна буде сісти за комп’ютер;

• небажання відволікатися від праці або гри за комп’ютером;

 • пристрасть до пошуку інформації в мережі Інтернет;

• надмірне захоплення так званим Інтернет-серфінгом, тобто переходами з сайту на сайт;

• нав’язливе бажання грати в ігри по мережі, робити покупки виключно в Інтернет-магазинах;

• бажання перевіряти свій електронний ящик, патологічна захопленість чатами, форумами і соціальними мережами;

 • поганий настрій, роздратування і депресія в тому випадку, коли відсутня можливість сісти за комп’ютер;

 • нездатність спланувати час закінчення сеансу роботи або гри за комп’ютером;

 • витрата великих грошей на постійне оновлення комп’ютера або його програмного забезпечення;

 • за роботою або грою на комп’ютері людина забуває про домашні справи, службові обов’язки, навчання, зустрічі та домовленості;

 • у найбільш складних випадках залежності людина перестає звертати увагу на свою зовнішність, гігієнічні потреби, необхідність їсти та спати.

 Крім основних ознак залежності від комп’ютера, виділяють і додаткові симптоми:

• збільшення часу перебування в мережі до абсурдно довгого;

• неможливість зберегти контроль над використанням Інтернету;

• втома, в’ялість аж до депресії, якщо немає можливості користуватися Інтернетом;

• ейфорія під час перебування в мережі. Отже, як бачимо, Інтернет-залежність є різновидом комп’ютерної залежності. Докладніше зупинимося на феномені залежності від Інтернету.

Американська дослідниця К. Янг виділяє п’ять типів Інтернет-залежності:

 1. Кіберсексуальна залежність – непереборне прагнення відвідувати порносайти та займатися кіберсексом.

2. Пристрасть до віртуальних знайомств – надмірність знайомих і друзів у Мережі.

3. Нав’язлива потреба в послугах Мережі – пристрасть до азартних ігор, постійних купівель або участі в аукціонах.

4. Інформаційне перевантаження – нескінченні подорожі в пошуках інформації по базам даних.

5. Залежність від комп’ютерних ігор. У науковій літературі описано соціальні, фізичні та психологічні наслідки Інтернет-залежності.

Соціальні наслідки:

• Труднощі в навчанні. Незважаючи на те, що Інтернет надає унікальні можливості для навчання, у студентів можуть з’являтися проблеми з навчанням, тому що вони відвідують різноманітні сайти, спілкуються в чатах, грають в інтерактивні ігри замість занять.

• Погіршення сімейних стосунків, руйнування шлюбів. Час, який можна використати для спілкування з близькими людьми, використовується для пошуку інформації в мережі або спілкування з віртуальними друзями. Це призводить до нехтування повсякденними обов’язками, зростання холодності та відчуженості між подружжям, що й призводить до конфліктів і розлучень.

• Втрата роботи. Використання робочого доступу в Інтернет в особистих цілях, постійні недосипання і перевтома через нічні перебування в мережі можуть стати причиною звільнення з роботи або зниження продуктивності праці.

• Фінансові проблеми. Люди, в яких відмічається комп’ютерна залежність, несуть великі витрати по оплаті доступу в Інтернет.

Фізичні наслідки:

• Хронічній втома, ослаблення імунної системи через постійне недосипання.

• Проблеми з хребтом, викликані сидячим способом життя.

• Захворювання очей (зокрема короткозорість і синдром «сухого ока»), пов’язані з неправильним освітленням і самою електронною технологією подання інформації.

• Тунельний синдром (виявляється біллю в зап’ястку), викликаний незручними умовами роботи з клавіатурою і мишкою. 48 Ці, а також інші фізичні та психофізіологічні порушення (головний біль, зміна тиску, втомленість, безсоння, ломота в кістках та ін.) створюють передумови для розвитку хронічних захворювань організму.

 Психологічні наслідки:

• Труднощі соціального функціонування. Самотність, яка змушує шукати розваг і друзів в мережі, не зникає в міру розвитку комп’ютерної залежності. Продовжуючи переживати почуття відчуженості, людина починає боятися безпосереднього живого спілкування, а також втрачає частину важливих соціальних навичок взаємодії з людьми.

• Зміни в характері. У міру розвитку комп’ютерної залежності в людини змінюються риси характеру і поведінка. Так, наприклад, ніжна та ласкава дружина може стати холодною і байдужою, а веселий та життєрадісний чоловік – спокійним і серйозним. Якщо людину запитати про причини змін, то зазвичай вона знайде якесь раціональне пояснення або почне завіряти в тому, що все гаразд.

• Загальна байдужість до сімейних стосунків, сексу. Залежні люди просто не хочуть брати участь у сімейному житті, віддаючи перевагу комп’ютеру (Інтернету). Вони виконують свої обов’язки без жодного інтересу, як якісь ритуали, уникають говорити про будь-які довгострокові плани, не одержують задоволення від спільного відпочинку, стають байдужими до залицянь і флірту. Як правило, Інтернет-залежність є симптомом прихованої проблеми, яка існувала в сім’ї ще до захоплення Інтернетом. Ця проблема може включати недостатнє спілкування, сексуальну незадоволеність, розбіжності в підходах до виховання дітей, недостатню соціальну підтримку сім’ї, фінансові проблеми тощо. Тому при Інтернет-залежності показана як індивідуальна, так і сімейна психотерапія.

Специфічні риси Інтернету:

◘ Створення нової реальності. Інтернет створює свій світ, протиставляючи його світу традиційної культури. «Свій світ» – це анонімність, відвертість, доступ до різноманітної інформації, необмежені можливості для самовдосконалення, «чужий світ» – це усталені уявлення, соціальні норми. Підкреслюючи переваги «свого світу», Інтернет стимулює безпосередність, потребу в новій інформації, можливість уживатися в різні соціальні ролі, що впливає на розвиток Я-концепції людини.

◘ Інтерактивність. На відміну від традиційних засобів масової комунікації (радіо, телебачення, преси), зворотний зв’язок в Інтернеті не є відстроченим: комунікатор (або джерело інформації) може миттєво одержати відповідь на своє повідомлення.

Опосередковане спілкування в Інтернеті має свої особливості:

◘ Обмеженість сенсорного досвіду. В електронній комунікації єдиним джерелом інформації про співбесідника є текстові повідомлення. Повністю відсутні невербальна поведінка, інформація про фізичну зовнішність партнера, його соціальний статус. Це може призводити до неправильної інтерпретації повідомлень партнера, створювати труднощі в соціальній перцепції.

◘ Повільність електронної комунікації. Обмін електронними повідомленнями здійснюється повільніше, ніж звичайна розмова. З одного боку, це дозволяє ретельніше обдумувати повідомлення, з іншого боку, позбавляє розмову спонтанності, що властива міжособистісній взаємодії.

◘ Анонімність. Учасники електронної комунікації часто знають тільки мережеву адресу один одного. Це дозволяє їм зберігати своє ім’я в таємниці, експериментувати з самопрезентуванням, переживаючи відчуття безпеки. Отже, Інтернет – це не тільки засіб масової комунікації з новими можливостями, але й особливий культурний простір, що стимулює зміни як у суспільстві, так і в психіці користувачів.