Психологія журналістики
Особистість як суб’єкт комунікації
Поняття «індивід», «особистість», «індивідуальність». Психологічна структура особистості. Вплив психологічних властивостей особистості на сприйняття інформації. Структура особистості за Зігмундом Фрейдом, Карлом Юнгом, Еріком Берном у контексті сприйняття інформації.
Поняття «свідомість», «надсвідомість», «підсвідомість», «колективне несвідоме», «особисте несвідоме», «батько», «дорослий», «дитя».
Архетипи Карла Юнга. Етапи формування особистості. Захисні механізми психіки.
Самопізнання. Самооцінка. «Я-концепція». Поняття «мотиви». Полімотивованість. Поняття «потреби». Співвідношення понять «мотиви» і «потреби». Види потреб. Теорія потреб А. Маслоу. Комунікативні потреби та мотиви. Захисні механізми психіки за різними авторами та їх вплив на перебіг та результати комунікації.
Захисні механізми психіки як несвідомий психологічний механізм, який зменшує занепокоєння, що виникає з неприйнятних або потенційно шкідливих подразників. Захисні механізми психіки за З. Фрейдом як техніки, яку Еґо використовує в конфліктах, які можуть привести до неврозів». Основні характеристики захисних механізмів за К.Холлом і Г. Ліндцей: заперечують або викривляють реальність; діють на несвідомому рівні. До того ж, захисні механізми можуть викривляти факти як внутрішньої, так і зовнішньої реальності. Механізми захисту за А. Фрейд як інтелектуальні та рухові автоматизми різного ступеня складності, що виникли у процесі мимовільного і довільного навчання (заперечення, проекція, реактивні утворення, перенесення, ретардація тощо) та використовуються проти зовнішніх та внутрішніх фрустраторів. Класифікація Ненсі Мак-Уільямс захистних механізмів психіки: примітивні, досконалі. Категоризація Джорджа Вейланта: вибудова психологічних захистів відповідно до рівня психоаналітичного розвитку (психотичні, незрілі, невротичні, зрілі захисти). Класифікація Л. Дьоміної та І. Ральникової захисти, які опосередковують сприйняття інформації захисти, які опосередковують різноманітні форми викривлення (трансформації) інформації захисти, що базуються на первинних примітивних формах психічних проявів. Комунікації як взаємодія (інтерактивна сторона комунікації).
Суб’єктивна структура досвіду людини. Поняття «інтерес», «стан», «ставлення».
Соціально-психологічні проблеми особистості в умовах Web 2.0: залежність від віртуального спілкування; перенавантаження психіки особистості неструктурованою інформацією; розмивання системи соціальних та етнічних цінностей; мережеве розторможування, інтернет-тролінг, як один з наслідків цього процесу; «розкол» особистості на віртуальну та реальну та протиставлення цих образів; домінування віртуального образу над іншими соціальними ролями; ускладнення гендерної, національної та інших ідентифікацій; формування нової сфери існування особистості «публічна суб’єктивність»; можливість численних варіантів «віртуальної ідентичності» - «кіберобразів», розширення напрямків соціалізації особистості, форм колективної співтворчості; можливість необмеженого впливу особистості на широкі верстви населення незалежно від статусу, віку, місцезнаходження респондентів; стратифікація інтернет-спільнот на основі специфічних культурних кодів, сакралізація соціальних мереж як джерела сучасних знань; збіднення реального життя внаслідок інтернет- залежності чи/та його збагачення новими формами міжособистістої взаємодії, самореалізації індивіда; компенсаторна функція інтернет-комунікації
2. Функції та структура особистості.
У сучасній психології особистість розглядають як особливу самокеровану систему, що здійснює ряд специфічних функцій як на рівні регуляції окремих психічних проявів, так і в цілому в життєдіяльності людини. До них належать (за О.Г.Ковальовим):
- виклик, затримка процесів, дій, вчинків;
- переключення психічної діяльності; - прискорення або уповільнення психічної діяльності;
- підсилення або послаблення активності;
- узгодження спонукань;
- контроль за перебігом діяльності через порівняння програми з виконуваними діями;
- координація дій.
Для реалізації відповідних функцій особистість використовує особливі механізми, які безпосередньо пов’язані з її рівнем інтеграції: контроль, узгодження, санкціонування та підсилення. Кожен з цих механізмів, в свою чергу, може бути розглянутий як особлива система.
Щоб реалізувати відповідні функції особистість повинна існувати не у вигляді якоїсь теоретичної абстракції, а мати реальну структуру яка включає структурні елементи та способи зв’язку між ними. Існують різні погляди на структуру особистості.
Одні дослідники вважають, що, розглядаючи структуру особистості, доцільно враховувати лише психологічні її компоненти (пізнавальні, емоційновольові, спрямованість), а другі виокремлюють в ній і біологічні аспекти (типологічні особливості нервової системи, вікові зміни в організмі, стать), які не можна ігнорувати під час виховання особистості. Однак протиставляти біологічне і соціальне в структурі особистості не можна. Природні аспект та риси наявні в особистісній структурі як соціально зумовлені її елементи, а біологічне і соціальне перебувають в єдності та взаємодії. Людина – частина природи, але біологічне в процесі історичного розвитку під впливом соціальних умов змінилося, набуло своєрідних, суто людських особливостей. У структурі особистості розрізняють типове та індивідуальне. Типове – це те найбільш загальне, що властиве кожній людині і характеризує особистість загалом: її свідомість, активність, розумові та емоційно-вольові вияви тощо, тобто те, чим одна людина схожа на інших людей. Індивідуальне – те, що характеризує окрему людину: її фізичні та психологічні особливості, спрямованість, здібності, риси характеру тощо, тобто те, що вирізняє певну людину з-поміж інших людей.
Психолог К.К.Платонов у структурі особистості виокремлює 4 підструктури:
1) Спрямованість особистості: моральні якості, настанови особистості, її стосунки з іншими. Визначальним для цієї підструктури є суспільне буття людини.
2) Досвід (знання, уміння, навички, звички). Набувається досвід упродовж навчання та виховання. Провідним у набутті досвіду є соціальний чинник.
3) Функція відображення. Вона охоплює індивідуальні особливості психічних процесів, що формуються протягом соціального життя і специфічно виявляються у пізнавальній та емоційно-вольовій діяльності людини.
4) Біологічно зумовлений бік психічних функцій особистості. Вона поєднує типологічні властивості особистості, статеві та вікові властивості та їх патологічні зміни, що великою мірою залежать від фізіологічних і морфологічних особливостей мозку.
Онтогенез
Онтогене́з (від грец. οντογένεση: ον — буття й γένηση — походження, народження) — індивідуальний розвиток організму з моменту утворення зиготи до природної смерті.
У багатоклітинних тварин у складі онтогенезу прийнято розрізняти фази ембріонального (під покровом яйцевих оболонок) і постембріонального (за межами яйця) розвитку, а у живородних тварин — пренатальний (до народження) і постнатальний (після народження) онтогенез.
У багатоклітинних рослин до ембріонального розвитку відносять процеси, які відбуваються в зародковому мішку насіннєвих рослин.
Термін «онтогенез» вперше був введений Ернстом Геккелем в 1866 році. В ході онтогенезу відбувається процес реалізації генетичної інформації, отриманої від батьків.
Онтогенез ділиться на періоди:
1. Ембріональний (зародковий) — від утворення зиготи до народження або виходу з яєчних оболонок;
2. Постембріональний (післязародковий), або до репродуктивний — від виходу з яєчних оболонок або від народження до набуття організмом здатності до розмноження.
3. Репродуктивний — період, коли організм здатний до розмноження.
4. Пострепродуктивний — від втрати здатності до розмноження і до смерті. У деяких видів цей період відсутній (горбуша після розмноження гине).