Психологія журналістики

Визначення понять медіафрейму, фрейму та фреймування в межах
медіа
В ході дослідження теоретичної частини поняття медіафреймування було
виявлено, що наукові праці часто ототожнюють різні за своєю суттю поняття.
Наприклад, якщо розглядати фреймування з точки зору соціальних наук,
то: «Фреймом у соціальній теорії називають набір концептів і теоретичних
підходів до того, як індивіди, групи та суспільства організовують, сприймають
та описують реальність» [55]. Тобто це визначення характеризує фрейм як
психологічний метод впливу на окремих індивідів чи цілі верства суспільства.
Однак, це визначення не має в собі вичерпного пояснення всієї глибини
досліджуваної нами дефініції.
Окремим сегментом є суто технічна характеристика фреймів: «Фрейм,
кадр (в комп'ютерних мережах і телекомунікації) – блок цифрових даних для
передачі інформації. Він включає в себе елементи синхронізації кадрів, тобто
послідовність бітів або символів, що робить можливим для приймача визначити
початок і кінець кадра в потоці символів або бітів. Якщо приймач підключено до
системи в середині передачі кадру, він ігнорує дані, поки не виявить
послідовність кадрової синхронізації» [54]. Тобто поняття інтерпретується як
частина відеоряду, що має багато спільного із визначенням терміну кадру.
Згідно найзагальнішого визначення цього складного
багатофункціонального поняття розуміється наступне: «Фрейм (англ. frame –
«каркас», «рамка») – це структура, що описує деякий складний об'єкт або
абстрактний образ або модель для представлення деякої концепції (метод
представлення знань). Модель містить слоти, визначені фасетами. З такої моделі
певної концепції нічого не можна забрати, атрибути моделі можна лише
заповнити» [60].
12
За Гофманом, «концептуальні фрейми – способи організації досвіду,
структурують індивідуальне сприйняття суспільства. Практика фреймінгу
передбачає соціальне конструювання соціального феномену – за допомогою
медіа, політичних або соціальних рухів, політичних лідерів або інших агентів та
організацій» [55]. Тобто якщо уявити фрейм як справжню рамку, яка
накладається на інформаційне поле , мов на аркуш паперу на якому написані
цифри, то в середину рамки потрапляють лише вибіркові факти з певним
емоційним набором.
В. Різун дає наступне визначення терміну: «фреймами називаються
когнітивні структури, які керують нашим сприйманням та нашими уявленнями
про світ. Медіа виконують важливу роль у створенні ментальних фреймінгів, які
визначають характер і спрямування розуміння дійсності аудиторією»[22]. З
цього визначення випливає наступна дефініція терміну фрейм – це обрамлення,
певний кут погляду на факти, крізь призму якого інформація інтегрується в
медійний контент. Також, приходимо до висновку, що це один із способів
формального збереження інформації в підсвідомості людини за рахунок
когнітивних маніпуляцій. Медійники часто створюють фрейми з навмисною
метою і випадково. В залежності від форми подачі рамки і кута погляду на факт,
змінюється і декодування реципієнтами інформації.
Г. Почепцов тлумачить під визначенням фрейму готові інтерпретаційні
структури, які дозволяють структурувати світ, що нас оточує. Також дослідник
зазначає, що при зіткненні факту та фрейму перемога залишається за фреймом.
Висловлюючи один й той самий факт, його можна подати по-різному, все
залежить від обраного кута зору [21].
Ще у журналістиці часто використовують термін фрейм як визначення
«скелету» сюжету або статті. Усі сюжети, байдуже якої тематики і дати
створення містить в собі наступні елементи: лід або вступне слово, закадровий
текст, синхрон, інтершум та кінцівку. А основний вплив на реципієнта
інформації має найбільш креативні частини контенту журналістів. Зокрема, це
стосується заголовків та вступних слів телеведучих. Ще значний вплив мають
13
використані синхрони відзнятого відео чи кадри, власноруч відібрані
медійником.
Однак, це не прикінцеве означення тому що фреймування, в межах різних
сфер знань інтепретується з великою кількістю тематичних проблематик
гуманітарних наук, зокрема в соціології, психології, лінгвістиці,
літературознавстві, соціальних комунікаціях, журналістиці. Це суттєво збільшує
обсяг інформації для дослідження проблематики фреймів і сповільнює процес їх
обробки.
Західні комунікаційники пропонують дуже розповсюджене означення
терміну, проте яке виникло ще в кінці 90-х років ХХ століття в роботі
дослідників Гамсона та Модільяні. Вони зазначають, що фрейм – це основна
наскрізна лінія контенту комунікаційного характеру, яка розкриває сенс і вміст
інформаційного меседжу, закодованого в цьому контенті. Згідно тверджень
дослідників, ця наскрізна лінія охоплює в своєму вмісті проблематику, етичні та
моральні міркування і створює журналістику рішень. Тобто, в межах цієї
дефініції, фрейм – факт об’єктивної реальності, котрий доноситься до аудиторії
медіа в певному вигляді. А це в свою чергу породжує простір для суб’єктивного
сприйняття та маніпуляцій[56].
Найбільш очевидно, що основою медіафреймінгу є медіафрейм.
Рівнозначно до кількості визначень медіафреймінгу, медіа фрейм теж має безліч
тлумачень. Є випадки тотожності визначення з процесом створення медійниками
чи медіа загалом умовного факту дійсності, що має на меті зміну реальної
картини світу на умисно вигадану медійною структурою чи окремим медійним
індивідом. Іноді також можна інтерпретувати медіафрейм як результат
медіафреймінгу, тобто частину структури поняття медіафреймування.
Також, аналізуючи медіафреймування, ми можемо припустити, що на
користь твердження про відносність понять медіафрейм і медіафреймування,
можна зазначити і інший тип фреймів – адвокативний фрейм. Тобто на етапі
створення комунікаційної стратегії задля промоції умовного факту дійсності, що
стосується заходів присвячених певній групі інтересів, медійники начастіше
14
використовують конкуруючі ринкові характеристики факту, що можуть
виділити його серед інших. Це створює момент, коли медіафреймування вже
відбулось, але медіафрейм ще не використаний.
В залежності від того, хто є основним власником того чи іншого фрейму,
вони поділяються на спільні та індивідуальні. Спільні дають змогу медійникам
створити упаковку події за лекалом вже готових шаблонів і транслювати подібну
швидку інтерпретацію аудиторії. Завдяки такому методу відбувається економія
інтелектуальних та часових ресурсів медійників, що створюють текст, бо їм не
потрібно щоразу аналізувати контексти подій, що пов’язані описуваними
фактами об’єктивної дійсності, а достатньо всього лиш помістити
структурований текст в заготовлений медіафрейм. Індивідуальні медіафрейми
навпаки інтерпретують глибоко закоренілі стереотипи в образах та ідеях, крізь
призму яких реципієнт розглядає інформацію.
У межах нашого дослідження найбільший інтерес становить канотація
медійних фреймів, тобто таких, що формуються за допомогою комунікативної
функції медіа та соціальних мереж. Таким чином і медійній фрейми в підтримку
не є повністю медійними – вони створюються не журналістами, а окремими
суб’єктами журналістської діяльності, що мають на меті створити певну рамку
про той чи інший факт дійсності. Це найкраще визначаєтся тлумаченням фрейми
в підтримку медіа.
Також важливо зазначити, що механізм створення медійного фрейму в
західному варіанті широкого аргументується та доповнюється. Цей процес
називають frame building (побудова медійного фрейму). Теорії конспірологічних
фактів часто підміняють учасників процесу такого медіафреймування. Існує
поширений суб’єктивний стереотип про те, що до створення подібного
медійного контенту залучені владні структури, елітні конгломерати, групи за
комерційними інтересами та представники лобістського руху політичних та
підприємницьких структур. Також досить популярний стереотип про те, що
журналісти та медійники части використовують цю технологію для створення
15
навмисно суб’єктивних фактів дійсності, аби спотворити враження реципієнта
стосовно тієї чи іншої події.
Не менш важливим є, нарешті, широко поширений підхід у західній
політичній комунікації щодо розподілу медійних фреймів на еквівалентні і
акцентні. Перші (фрейми еквівалентності) впливають на сприйняття інформації
через використання журналістами конкретних фраз і виразів, які, однак, не
породжують логічних протиріч і не змінюють суті переданого повідомлення.
Класичний приклад - дилема "стакан наполовину порожній проти стакана
наполовину повного": обидві формулювання виражають той самий сенс. Другі
(фрейми акцентуації) зосереджують увагу аудиторії на певних аспектах
описуваного явища, при цьому приглушуючи інші. Це досягається шляхом
маніпулювання характером представлення конкретного сюжету. В результаті, на
відміну від еквівалентних фреймів, може виникати розбіжність між тим, що було
згадано, і тим, про що журналіст вважав за краще умовчати. На нашу думку,
логічним продовженням цього поділу може бути розподіл медіафреймів на
основні і другорядні. На нашу думку, варто називати переважаючі в контенті
медіафрейми – основними, а ті, що виконують допоміжну функцію –
другорядними. Подібне розподілення має на меті виокремити ситуації, коли
об’єктивний факт дійсності аналізується медійником лише частково, створюючи
простір для умовиводів реципієнта та має на меті приховати інші аспекти факту.
Підсумувавши можна зазначити, що фреймінг – це багатогранна сполука,
що має на меті не тільки виокремити потрібну для медійників характеристику
факту, а й приховати ті, що медійник вважає за потрібне не озвучувати. Завдяки
цьому журналіст може впливати на те, яку суспільну думку формує в своєї
аудиторії та який вплив вона має на аудиторію медіа.
Терміни фрейм та фреймінг з'явилися в науці у 70-х роках XX століття і
стали об'єктом вивчення в різних галузях, включаючи журналістику.
Журналістика, зокрема, є підґрунтям для вивчення цих понять, оскільки в медіа
фрейми виконують різноманітні функції: вони є не лише елементами структури,
але й маркерами інтерпретації змісту інформації, художньо-технічними
16
засобами, а також засобами впливу та маніпуляцій. Інтерес до цих явищ в
журналістиці викликаний, передусім, їхнім маніпулятивним характером у
контексті фрейму та фреймінгу. [57].
Першою людиною, яка заговорила про перевагу медіафреймінгу у
новинах, був американський дослідник Роберт Ентман, який у 1991 році
розслідував 2 подібні події – катастрофу південнокорейського літака, збитого
радянськими ВПС у 1983 році, та висвітлення в ЗМІ іранського літака, збитого
радянськими ВПС у 1983 році. Військово-морський флот США в 1988 році.
Якщо перший інцидент був описаний як «нещадні акти насильства загарбників
проти невинних громадян», то другий інцидент був описаний як «технічні збої
та нещасні випадки» . «Перше посилило недовіру до Радянського Союзу, а друге
посилило підтримку американської зовнішньої політики. [58].
Одні і ті ж способи кадрування можуть бути використані відносно до
різного медійного контенту. Факти дійсності, що відбувались в Українському
інформаційному полі, дають дуже багато прикладів. Найбільш показові
стосуються звичайно найрезонансних подій, таких як збиття малазійського
«Боїнга» і епопея з першої російської гуманітарної колоною. При висвітленні
цих сюжетів у багатьох західних і українських медіа (а також в опозиційних
російських) «автоматично» були задіяні медіафрейми, згідно з якими російська
федерація – це держава агресор, що прагне захопити собі південь України і тому
надає повномасштабну приховану військову підтримку «сепаратистам», ведучи
гібридну війну. Тут стикаємося з ситуацією, коли характеристик, що дає теорія
встановлення атрибутивної порядку денного, було б явно недостатньо для
повноцінного аналізу. Для отримання цілісного уявлення про комунікативні
стратегії різних медіа потрібен був би облік тих самих фреймів, які, як
з'ясовується, можуть «кочувати» від одного сюжету до іншого.
Ці аргументи ясно показують, що формування кадрів і визначення порядку
денного другого рівня – це не одне й те саме. Крім того, інколи фреймворки
дозволяють розглядати та аналізувати фактори, які виходять за рамки теорії
встановлення порядку денного. Водночас ми не заперечуємо схожість і високий
17
методологічний потенціал обох підходів. Розроблено, щоб допомогти вченим
визначити характеристики комунікативних стратегій і стратегій інформаційного
протистояння, які можуть доповнювати одна одну в багатьох ситуаціях.
Один і той же аспект будь-якого предмета, очевидно, може бути
представлений різними способами. Типовий приклад – інцидент в Одесі 2 травня
2014 року, про який повідомили російські, західні та українські ЗМІ. Однак
існують різні теорії, чому це сталося. В одних виданнях винними у загибелі
десятків людей визнавали «українських націоналістів», в інших звинувачували
провокаторів серед антимайданівців. Що це говорить про наведену вище
дискусію? У рамках теорії визначення порядку дня проаналізувати цей сюжет
досить складно: він усвідомлюється всіма в реальності, а прості розрахунки та
порівняння ускладнюють дослідникам повне розуміння суті події. Його
освітлення. Щоб зрозуміти це, він неминуче звертається до аналізу систем
логічних зв’язків і аргументів, якими користуються журналісти, тобто що,
власне, є основою фрейму [58].
Ефекти фреймінгу – це когнітивні спотворення форми інформації, які
впливають на людське сприйняття, однак варто відрізняти фреймінг від поняття
«визначення порядку денного» (теорія порядку денного). Це явище означає, що
ЗМІ повідомляють про одні події та ігнорують інші, тоді як кадри новин
повідомляють про подію, але свідомо ігнорують деякі її аспекти. Класичним
фреймінгом можна назвати спосіб виділення фактів в інформаційному полі для
створення власної картини реальності без її деформації, тобто фреймворк, який
обрамляє чисте інформаційне поле. Основна ідея методу фреймів полягає в тому,
що кожен раз, коли людина дізнається про нову ситуацію, він буде звертатися до
своїх знань, набиратися досвіду і вибирати в своїй пам'яті кілька заздалегідь
відомих шаблонів ситуацій, які називаються фреймами. Обраний спосіб полягав
у тому, щоб зробити його придатним для візуалізації нової, але за своєю
конструкцією стереотипної ситуації всього класу, шляхом внесення невеликих
змін, додавання нових деталей без перебудови самого шаблону. Можна
стверджувати, що ця основа організовує наше розуміння світу в цілому і,
18
відповідно, наші щоденні дії (наприклад, коли ми оплачуємо поїздку або купуємо
щось у магазині). Таким чином, фреймом у цьому підході є структура даних, яка
використовується для представлення стереотипів [55].
Двора Яноу пропонує виділити такі аспекти медіафреймінгу:
- робота над інтеграцією сенсів (meaning-making);
- реалізація шляхом процесу відбору, категоризації та найменувань;
- імплікація через контент (story-telling);
- конструювання смислів (смислів проблем, ідентичностей, відношень,
взаємодій) [59].
Особливістю фреймінгу як механізму використання фреймів є те, що він
дозволяє виділити певні аспекти реальності та зробити їх більш помітними в
комунікативному тексті, підкреслюючи тим самим певне трактування проблеми.
[рандом].
Цей фреймворк є серйозним інструментом для створення постправди
тощо, оскільки інформація, яку подають ЗМІ, може впливати на світогляд
користувачів, а політичні та економічні сили можуть створювати якусь вигідну
реальність. Як результат – пропагандистські конструкції.
Є кадри, які природно циркулюють у суспільстві і не сприймаються як
інструменти маніпуляції чи темної пропаганди. Наприклад, рамка, створена на
основі суто інформаційного поля, може представляти точку зору в межах статті
без політичного впливу зверху вниз. Тому рамки, створені для маніпуляції,
важко відокремити від рамок, створених природною потребою людини
конструювати реальність відповідно до власних рамок, створених для соціальної
адаптації.
І. Гофман розглядає фрейми (колективні та індивідуальні) як інструменти
поділу структури реальності. Всі явища і процеси життя розбиваються на
ситуації, ознаки яких визнаються в суспільстві [55].
Фрейм, як зазначає І. Гофман за структурою передбачає наявність:
- зовнішніх та внутрішніх просторово-часових обмежень;
19
- ролей, які беруть на себе люди в межах заданої ситуації – тобто рольових
форм або формул особистостей;
- непотребу, тобто наявність деталей, які нерелевантні стосовно самого
фрейму. Не мають значення для ідентифікації фреймінгу;
- функціональна роль фрейму перетинається з особистістю автора,
персонажа та підкреслює індивідуальні риси останнього [55].
Основними функціями фрейму за думкою І. Гофмана є:
- упорядкування світу навколо;
- ідентифікацію поточних подій і усвідомлення їхнього значення;
- адаптування в межах нового досвіду за допомогою інтерпретації та
трансформації старих «схем»;
- фабрикацію, або обман [55].
Облаштування реальності за допомогою рамок забезпечує комфорт
існування. Зіставити події і факти з наявною в досвіді матрицею неможливо, а
відхилення від прийнятих рамок і накладення різних рамок завжди породжує
почуття страху, невдоволення і розгубленості. Приклади включають трюки та
хитрощі, помилки та падіння, випадковості, коли щось йде не за планом, і
реакцію людей на дискомфорт у незрозумілих ситуаціях. Крім того, кожна
людина має «комплекс ненормальності». Як тільки ми стикаємося з чимось, що
не має раціонального пояснення (наприклад, репортаж про НЛО), ми починаємо
шукати пояснення.
Людина вже народжується в упорядкованому світі, первинному світі,
стабільному «детермінованому реальністю» каркасі та вторинному світі, який
виникає в результаті трансформації первинного світу (сюди відноситься художня
література, особливо пов’язана з мистецтвом, ігри (включає все). . спортивні
змагання. ритуали і обряди. Технічні записи - презентація, виробництво,
виставка, моделювання, навчання). Проте процес кадрування реальності ніколи
не закінчується, і під впливом об’єктивних факторів постійно виникають нові
кадри.
20
Ідентифікація відбувається, наприклад, коли ми розрізняємо жест рукою,
щоб сигналізувати водієві таксі, і дружнє привітання. Розбийте ряд подій на
систему фреймів. Тут можуть виникнути помилки через такі ситуації, як
недосвідченість, хвороба чи зіткнення різних культурних парадигм. Тому
частіше помиляються діти, іноземці, люди з певними психічними розладами.
Процес пізнання, або «когнітивне розуміння того, що сталося», вимагає
інтерпретації: «Очевидно, — зазначає І. Гофман, — що та сама подія, яку ми
спостерігаємо, іноді має різні значення». Класифікується як голодний,
ввічливий. , ненажерливий, або ощадливий. У більшості випадків контекст
ситуації усуває неправильні інтерпретації та забезпечує правильне розуміння»
[55].
Маніпулятивна інтерпретація, за термінологією І. Гофмана, — це
активізація хибних фреймів для пояснення подій з метою створення негативного
досвіду. Будь-яке тлумачення пов'язане з ризиками з точки зору точності оцінки
ситуації. Завжди є ймовірність проігнорувати важливі ситуації або висловитися
нечітко (сама мова часто вводить в оману). Однак у таких випадках автор прагне
уникнути будь-яких непорозумінь і докладає для цього всіх зусиль. Маніпуляція
передбачає обман із самого початку. Несвідомі маніпуляції в основному
викликані наступними факторами:
- брак інформації щодо події (типову для інтерпретації нетипових ситуацій
або віддалених у часі історичних подій);
- єдине й непевне джерело інформації;
- втрати при трансляції та представленні [55].
І. Гофманн, розглядаючи досвід ЗМІ, доводить, що журналісти дійсно
приречені на повну маніпуляцію. Бо сам процес монтажу, зйомки та монтажу
пов’язаний із підбором, композицією, коментуванням та апріорним
спотворенням повідомлення. Це створює ілюзію автентичності. [55].
Свідомі маніпулятиви, на думку І. Гофмана, реалізуються за допомогою
таких засобів:
21
- допоміжні «дизайни» (супровідні дані), за допомогою яких досягають
викривлення факту (створення «незалежних свідчень», демонстрація
«багатозначних подробиць», поширення видуманих свідчень, використання для
доведення фальшивих джерел, документів);
- швидкі перемикання між фреймами за принципом «добрий» і «поганий»
слідчі;
- обманні ходи (відволікання уваги, маскування незвичного звичним,
ігнорування основного і посилення другорядного, нанизування обманів за типом
«скринька в скриньці»);
- пошук фальшивих зв’язків (сьогоднішньою мовою – конспірологія);
- несподіваний поворот теми;
- переакцентування уваги на зовнішні атрибути (вигляд людини, жести,
прояви почуттів);
- переакцентування уваги на зовнішні атрибути (вигляд людини, жести,
прояви почуттів);
- експлуатація здатності людини втягуватися у нав’язаний їй фрейм
(наприклад, популяризація публічних суперечок про справжній сенс політичних
подій);
- мовленнєві характеристики акторів фрейму і мовленнєві засоби впливу;
- «пастки в структурі фрейму» – власне, алогічні прив’язки в мовленні
одного фрейму до іншого [55].
Приклад, який став класичним, чудово ілюструє цей прийом. Якщо
чоловіка, який ніколи не бив дружину, запитати: «Ти перестав бити свою
дружину?», його автоматично заарештовують. Нав’язана реальність виходить за
рамки звичайних відповідей «так» і «ні», і жодні інші відповіді не
сприйматимуться серйозно.
Саме створення фреймів спрямоване на створення хибного, спотвореного
сприйняття дійсності. Якраз цьому моменту сучасні дослідники приділили мало
уваги. І. Гофман стверджує, що, забезпечуючи конкретні рамки для інтерпретації
ситуації, можна ефективно маніпулювати не лише через інтерпретацію. Не менш
22
ефективним засобом впливу на людей і громадськість є робота з самими кадрами.
Постійне переформулювання людьми впливає не тільки на сприйняття реальних
фактів, а й на сам кадр [55].
Методи рефреймінгу включають:
– створення самого фрейму («мова йде про візіонерів, візити гуманоїдів,
астрологічні прогнози; вигадується не лише діяльність, а й можливість такого
роду діяльності»), оскільки ці можливості базуються на втручанні інопланетян.
сил, вони принципово несумісні з нашою системою емпіричного знання. У
даному випадку це породження самої рамкової системи. Можна стверджувати,
що існує»);
- фреймова реконструкція (зміни просторово-часових координат, рольової
системи, рольової формули героя).
- дискредитація, саботаж, провокація, руйнування кадру та інші форми
хаотичної та нетипової поведінки актора в кадрі.
- втручання в налаштування фреймворку, "таємне шахрайство" - Нове
пояснення фреймворку для збентежених спостерігачів. Вони рідко бувають
переконливими, але це вже не має значення, тому що просто такі заяви
легітимізують обман шахрая. [55]. І. Гофман наводить приклад, коли заборонені
еротичні шоу маскувалися під майстер-класи з кінорежисури [55];
- фабрикація вигадок – створення ланцюжка оманливих кадрів, коли один
обман прикривається іншим [55].
Фрейми як засіб інтерпретації або маніпулювання під час передачі
конкретних фактів у тексті чи відео в медіа зазвичай виражаються за допомогою
таких елементів:
- вибір ракурсу та жанру;
- засіб складання і побудови розповіді.
- введення вставних історій, які дозволяють виявляти схожість або
підкреслювати контрасти в різних рамках.
23
- можливості слововживання та синтаксису (використання емоційної
лексики та мовних структур, незрозумілих слів, індивідуальних фонетичних
характеристик персонажів) [55].
Є кадри, які природно циркулюють у суспільстві і не сприймаються як
інструменти маніпуляції чи темної пропаганди. Наприклад, рамка, створена на
основі суто інформаційного поля, може представляти точку зору в межах статті
без політичного впливу зверху вниз. Тому рамки, створені для маніпуляції,
важко відокремити від рамок, створених природною потребою людини
конструювати реальність відповідно до власних рамок, створених для соціальної
адаптації [55].
Таким чином, цей фреймворк можна використовувати, щоб впливати на
світогляд користувачів за допомогою інформації, наданої ЗМІ, і створювати
якусь вигідну реальність політичними та економічними силами, роблячи
фреймворк корисним для створення постправди. Тепер ви можете
використовувати його як повноцінний засіб. Можна розглянути структури
постправди або пропаганди.
Підсумовуючи, можна чітко визначити визначення аналізованих термінів.
Фреймінг – це процес прийняття рішення про те, як подати інформацію, події чи
теми, щоб вплинути на сприйняття аудиторії. Основними типами каркасів є:
1. Проблемна рамка (problem frame);
2. Рамки дій (рамки дій);
3. Рамка перемоги;
4. Структура витрат (структура збитків);
5. Культурна основа;
6. Часові рамки.
24
Ці типи фреймінгу можна використовувати як окремо, так і в комбінації
для досягнення максимального ефекту в сприйнятті новин та інформації
аудиторією.
Медіа-фреймінг і фреймінг — пов’язані, але різні поняття. Медіафреймінг
— це окремий випадок кадрування, що відбувається в медіа-контексті. Це
зосереджено на тому, як інформація подається в ЗМІ, як інформація впливає на
сприйняття громадськості та як громадська думка формується через засоби
масової інформації.
Таким чином, медіафреймінг — це підмножина фреймінгу, яка
зосереджена саме на використанні медіафреймінгу для впливу на громадську
думку та ставлення аудиторії до певної події чи теми. Це може включати вибір
тем, підкреслення певних аспектів, використання заголовків та інших засобів
формування сприйняття..