Психологія журналістики

Психологія журналістики - наука відносно молода. Вона виникла і розвивалася паралельно з удосконаленням каналів передачі масової інформації. Сьогодні її все частіше називають також "медіапсихологією". Дехто розділяє традиційний і новітній підходи, в останньому випадку дають таке визначення медіапсихологіі: це наука "про форми здійснення нелокальних психічних процесів в просторі масової комунікації". Дійсно, в цифрову еру медіапсихологія є в першу чергу "відображенням нового витка розвитку інформаційних технологій масової комунікації та формування нової парадигми науки". Але, якщо все ж розглядати журналістику як соціальний інститут, який розвивається в контексті взаємозв'язків не тільки масово-комунікаційного характеру, то, по всій видимості, більш правильним буде використання в розширювальному значенні саме терміну "психологія журналістики", оскільки "медіапсихологія" більшою мірою характеризує , на наш погляд, в першу чергу так звану "інструментальну" складову інформаційної діяльності. Не виключено, що перманентно розвиваються технології (зокрема, нескінченність тексту і варіативність його інтерпретацій), так явно виявляються сьогодні в Інтернеті, нівелюють з часом журналістику в цілому і "авторську" зокрема, але в цьому випадку і підручники будуть іншими.

Поки ж, як свідчить новітня практика, основна проблема, пов'язана з удосконаленням каналів передачі інформації в цілому і різних методологічних підходів до вивчення ефективності впливу масмедіа, полягає саме в тому, що дані технології розвиваються швидше, ніж процеси формування масової "інформаційної свідомості". А воно, як відомо, включає в себе розуміння необхідності спеціально опановувати умінням свідомо здійснювати процеси створення, обміну, поширення, споживання інформації. При цьому в нашому суспільстві досі ще зберігається ставлення до інформації або як до явища природного, очевидному і тому не вимагає спеціальної уваги, або як до чогось небезпечного, бажано регульованим і дозованим.

Наївно вважати, що ЗМІ самостійно, поза суспільних настроїв і тим більше всупереч їм, можуть стати єдиним чи навіть вирішальною засобом формування інформаційного суспільства (як і будь-якого іншого). По-перше, свобода ЗМІ неможлива в умовах ідеологічного, економічного, будь-якого іншого управління ними; по-друге, свобода передбачає можливість відображення всієї палітри думок, різних позицій, оцінок, у тому числі і стану ЗМІ.

Так, стрімке зниження тиражів  ряду газет і журналів є, на думку ряду експертів, наслідком не тільки причин, пов'язаних з активним наступом мережевих і цифрових технологій, а й свідченням в цілому падіння інтересу до багатьох друкованих видань, які сталив умовах ринку  "штучними ". Їх контент, як правило, - суто інформаційного характеру або в псевдоаналітиків бездоказовий, безапеляційний, з початковою заданістю в оцінках явищ або подій, причому ще й з великою кількістю елементарних помилок. Інша крайність - непропорційно великий обсяг текстів розважального характеру. Мало рятують в цьому випадку навіть електронні версії газет і журналів на їх же сайтах, оскільки виявляються найчастіше дзеркальним відображенням недоліків друкованих версій.

Індивідуальні прояви людської "творчості" важко знайти і на радіо, і на телебаченні. Звідси пояснення феномена популярності соціальних мереж як способу самоідентифікації, пояснення стрімкого "клонування" їх у віртуальному просторі і продуктів Інтернету - у свідомості людей.

Чому так важливо акцентувати увагу на даних законодавчих і нормативних змінах? Та з тієї простої причини, що все більша суб'єктивація процесів формування, розповсюдження та споживання масової інформації виводить проблематику психології журналістики в розряд не просто гостро актуальних, але і, повторимо, прикладних для медійної практики. Адже ЗМІ стануть дієвим інструментом формування розвиненого суспільства майбутнього лише в тому випадку, якщо своїм змістом і формою будуть систематично сприяти розвитку людської індивідуальності - причому як при виробництві, так і при споживанні різних видів контенту; якщо також сприятимуть розвитку форм реалізації свободи індивідуума і доступу до інформації, забезпечувати повну інформованість - в межах обумовлених законодавством - окремих соціумів та громадян. І це актуальна проблематика вже не тільки технологічного, власне масово-комунікаційного характеру, а й психологічного. Адже все це знаходиться в центрі досліджень психології журналістики як науково-практичної дисципліни.

Мілан Кундера в романі "Безсмертя" сформулював одинадцяту заповідь як право журналіста вимагати правдивої відповіді, бо ухилення від істини при висвітленні соціально значущих сторін життя суспільства - це завжди симптом хвороби останнього, неповноцінного розвитку. Отже, проблеми етичного характеру при посередництві масмедіа тісно пов'язані з політичними, економічними, та іншими. Розглянути та проаналізувати їх у повному обсязі можливо лише з урахуванням соціально-психологічної природи більшості з них.